Розділ «Листопад»

Пригадуються дні минулі, давні,

вітри і війни віють понад нами.

Гриміли, ой гриміли бурі славні,

війська, мов ліс, зростали над шляхами.

Походи виступали в довгі лави,

Земля покірно клалась їм під ноги,

і клались голови вояцькі в трави,

в шорсткі обійми подруги-дороги.

Ой, не калина, не червона в лісі,

а людська кров, мов дощ, у голім полі, —

і тільки небо, наче прапор висить

блакитне з сонцем золотим у колі.

Вмирать не ляк, коли за чесну справу,

не зайвий засів крові, хоч буває,

що по роках аж сходить зерном слави

і наслідками буйно розростає.

Роки, що розгортались сторінками,

письмом червоним писаними віщо,

неправда, що вони для нас на ніщо,