Розділ «Чортова пригода»

А тим часом розмова точиться та точиться. Обміркували глушкову шкоду, згадали, як торік у ярмарку баба скочила на чужий віз та за Буг утікала – запопали її аж по тім боці на березі...

І каже Демко:

– А славно там поза Бугом! Якби-то спроможність! Якби-то кудою схотів, тудою й полетів! Давно б я поза Бугом гуляв. Неспроможність гіркая! А таки я за Буг виберусь!

Треба вам знати, що кум Демко, аби запорошив трохи око, зараз ладиться у мандрівку. Пам’ятаючи таке, я з ним дуже не змагаюсь, а тільки звичайненько ніби питаю:

– Чи ти бридиш, куме? Оце б ти мав кидати жінку, хазяйствечко?

– А на біса мені та жінка? – одказує. – На біса те хазяйствечко? Одна морока!

Тут Демчиху, мабуть, допекло до ширця, бо аж засичала:

– Авжеж! На біса жінка... Як він розумний, то й сам потягне за Буг, а як ще забере з собою кума Свирида, – то буде така пара, що й поза Буг не стидко!

(Се так на мене закида гадючку, а я... наче мені невтямки).

– Що мені той Буг? – править Демко. – Хіба в Бога один Буг? З-за Буга я й далі... кудою схочу, тудою й потягну... Еге, Свириде?

– Тягніть, тягніть на здоров’я! – глузує Демчиха. – Аби Гапка не потягнула когось на розправу...

(Знов гадючку на мене закида, а я знов, ніби мені невтямки).

А Демко вже заходжується аж у Палестини.

– Чув я, – каже, – за тії Палестини. Оце ж до тих Палестинів і посуну!

І що йому міцніш у голову уступає, то він далі посува. Вже й поза тії Палестини, – хвалиться, – втопчу стежку, а з-за Палестинів...

– Може, й під лаву, поруч з кумом Свиридом? – перехоплює Демчиха.

(А Свирид таки тебе не зачепить, гаспидова дочко! – думаю). І наче не чув, озиваюсь до Демка:

– Як на мене, куме, то я б зроду не залишив своєї господи...

– У Палестини! – править, – у Палестини! І геть-геть за Палестини!

В голові йому вже добре бринить... Частує: «До тебе, куме, до тебе, Свириде!» – а усе сам спожива... А далі, що було остатнє у пляшці, вижлуктав без чарки, нахильцем... І не вгава: у Палестини! у Палестини!