Розділ «Олеся»

– Глянь, Олесю, що то таке?

Олеся глянула. Серед степу їхали люди. Усi були верхи. То були не нашi люди. Гостроверхi шапки маячiли здалека. Таких шапок нашi не носять. Олеся багато чула дечого вiд дiда. Вона пiзнала цих людей – це були татари. Татари! Вони приїхали на Вкраїну палити села, убивати або в неволю забирати людей. Ось-ось вони побачать їх i заберуть. Олеся вхопила Михайлика за руку i мовчки потягла в кущi.

– Що то? Що то? – питавсь Михайлик.

– Цить! Татари!

Михайлик так i занiмiв. Страх обняв його такий, що вiн i слова не мiг вимовити. Олеся з-за кущiв бачила, як татари їхали просто на лiс, як поводили сюди й туди головами. Це вони шукають, де село. Ще трохи пошукають та й знайдуть його. Що тодi буде?

Село запалять, людей повбивають. I дiдуся вб'ють!.. Боже мiй!.. Треба бiгти, треба сказати!..

Але ж татари їдуть кiньми: вони доїдуть швидше, нiж вона добiжить. Якби вони тут загаялись! Та як же те зробити, як це їй зробити?

Бiдне серденько в Олесi мучилось. А татари пiд'їздили все ближче та ближче. Уже видко їхнi обличчя. I вiдразу Олеся надумала… Вона вхопила Михайлика за плече:

– Братику, бiжи лiсом додому, скажи дiдусевi, що їдуть татари. Чуєш?..

I вона потрусила хлопця за плече. Вiн немов прокинувся з того i глянув на дiвчину.

– Бiжи, а то дiдуся вб'ють.

– А ти ж? – спитався хлопець.

Олеся штовхнула його, щоб бiг, кажучи:

– Я знаю сама, що зроблю, – не бiйсь! Нiколи говорити – бiжи! Та все понад краєм, щоб од багновицi далi!..

Хлопець не думав довго. Вiн кинувсь у лiс i побiг з усiєї сили.

Олеся зосталася сама. Вона постояла ще кiлька хвилин. Обличчя було блiде. Але вона не боялась. Вона вийшла з-за куща i пiшла попiд лiсом зовсiм не в той бiк, де було її село.

Iшла так, мов не бачила татар. Але татари її побачили. Вони кинулись до неї. Олеся скрикнула й побiгла щосили далi. Та бiгла вона недовго. За хвилину татари наздогнали її, щось закричали, загукали, їх було чоловiк тридцять. Вони зупинились i почали промiж себе джеркотiти. А далi один високий пiдiйшов до дiвчини. Вiн загомонiв по-нашому, але так погано, що Олеся ледве розiбрала, що вiн каже:

– Хороша дiвчина! Хороша дiвчина! Ми тобi нiчого не зробимо, пустимо на волю, тiльки ти нам скажи, де тут єсть село?

Олеся каже:

– За лiсом. Оцей лiс перейти – то й село по той бiк.