TextBook – Олександре, правда цьому?
Але й тепер Олександра мовчала i сидiла нерухомо. Один великий школяр, не зовсiм розумний i не дуже жалiсливий, загомонiв:
– Та що там її питаться? Хiба й так не видко, що правда. Бач, що вигадала, – красти! її треба прогнати з школи!
Школярi загули:
– Треба! Треба!
Учитель сказав:
– Чому ж то так?
– А тому, що вона краде, а ви або ми на кого iншого думатимемо по-дурному.
Iншi казали:
– Це нiчого не можна буде й положити в школi, якщо крастимуть.
– А хiба воно гарно, як казатимуть на школярiв, що вони крадуть, – додавали третi.
Учитель сказав:
– Ось що, дiвчата й хлопцi. Ви он уже налагодились вигонити Олександру з школи, а ще не знаєте до пуття дiла. А може, воно й не так було? Треба послухати спершу, що Олександра скаже.
Той-таки великий школяр почав був знову:
– Та що там слухати, хiба й так не видко?.. Але його зараз же спинено:
– Цить! Василь Митрович правду кажуть. Вже ж треба знати, що вона скаже.
Усi обличчя повернулися до Олександри, усi очi втупилися в неї. Всi дожидали вiд неї слова. Але вона й тепер сидiла, мов скам'янiвши. Вона сховала голову межи плечi й прищулилась, неначе сподiвалась, що її ось-ось ударять, хоча знала, що в школi не б'ються.
Учитель спитався:
– Ну, Олександре? Кажи, – ми ждемо.
Мовчить. Учитель знову:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дрібнички - Борис Грінченко» автора Грінченко Борис на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Украла“ на сторінці 2. Приємного читання.