Розділ «Украла»

– Нате! дайте їй! хай попоїсть!

Учитель глянув на дiтей. Хлопцi були нi в сих нi в тих, дiвчата деякi плакали. Вiн забрав усе, що дiти надавали, i понiс Олександрi. Але вона нiчого не хотiла їсти i все плакала. Вiн, скiльки мiг, розважив її, а сам пiшов у клас i звелiв спiвати молитву перед початком науки. Як заспiвали молитву, вiн непомiтно ввiв у клас Олександру.

Олександра пiсля цього довго соромилась глянути учителевi в вiчi. Але нi вiн, нi школярi нiколи не нагадали їй про те, що було. Та й не треба було їй нагадувати. З того часу вже нiщо не могло спокусити її. Дiвчата-товаришки її люблять i часто дають їй чого їсти – такого, що з дому приносять. Але вона зрiдка бере, хоч i часто сидить на сухому хлiбовi. Цього року вона здасть останнього екзамена i вийде з школи розумною, правдивою i чесною дiвчиною.

1891 р.