Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Іван. Е, ні, це не брехня! Давно це, братця, було: ще за царя Хмеля, як було людей жменя. У однім селі та жив собі заможний чоловік, ще за кріпацтва він отаманував, так грошей нагарбав стільки, що може його і в дві тисячі не вбереш. І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер; і такий щирий парубок!… Тільки не до роботи, а до горілки та до бійки… Ґуля той парубок, та й ґуля! Чи то будень, чи свято, йому однаково. Б’ється та лається, та бенкетує; і ніхто його не зупиня, затим що багатий!… Ото раз, насмоктавшись у смак горілки, став він думать та гадать, що б ще таке вигадать, щоб людей здивувать і себе вдоволнить? Думав, думав, а далі й каже собі: «Е, недостає мені гарної дівки!» А в тім гелі та була одна сирота, та ще й убога, і щиро вона покохалась з таким же сиротою, як і сама, і вже вони мали собі побратись, тільки б діждати осені. Як ось багатир почав за тією дівкою зорити; і де б то він її не зуспів: чи на вулиці, чи на роботі лізе їй у вічі та й лізе. Дівка плює йому межи очі, а він обітреться та й знов до неї…

Микита (скочив). Брешеш!

Іван. Хіба це про тебе? Правду ж, мабуть, кажуть, що на злодієві шапка горить!

Одарка. Правда, правда, Іване!

Семен. Стривай, Іване, я докажу твою казку.

Микита (виходить з-за столу). Всі ви брешете, як собаки! (Йде з хати).

Іван. Та хоч попрощайся!

Регіт.

Микита (до нього). Ну, сатано, одіб’ю я тобі печінки! (Пішов).

Іван. Отак! Спасибі тобі, паніматко, за вчорашню квашу…

Омелько. Молодець Іван, неначе окропом ошпарив!

Одарка. Добре відспівав! Маруся. І за мене віддячив! Омелько (частує Івана). За це на тобі, Іване, чарку горілки!

Іван. Та ти, Омельку, не дуже піддобрюйся, бо я й про тебе дещо знаю.

Всі (дивуючись). Про Омелька? Омелько. Кажи, брате! Може, що лихе? Здається, за собою нічого такого я не запримітив, але ж збоку видніш…

Іван. Авжеж, видніш! А чом ти не випив повної чарки, як тітку частував?

Омелько (сміється).Та й тільки? Іван. Ото й по всьому! Он, як я, раз у раз по повній п’ю. Не віриш? Ану налий!

Омелько. Бач, куди гне! Дуже жирно буде! (Частує парубків).

Іван. Ач, який скупий! Хлопці, загадаю я вам загадку! Хто вгада? «Чотири чотирники, п’ятий кавурник, несуть кривулицю через тин на вулицю».

Семен. Я колись її знав.

Іван. Та й давно то, мабуть, було, «ще за царя Гороха, як було людей трохи»?