Розділ «IV»

– Не так-то легко й напхать, коли докторам доводиться йти на перемоги з знахурками, – промовив фершал, осміхаючись.

– Побачимо, хто кого переможе. Може, я таки якось та переможу, – додав Уласевич.

Рипнули двері. В світлицю увійшов височенький, русявий та кругловидий парубок. На йому був крамний попелястий куценький жупан, підперезаний зеленим поясом. Чоботи з високими лиснючими халявами були на корках. Він поздоровкавсь і привітався з усіма, подавши руку.

– От і Никон! За вовка промовка, а вовк у хату! – сказав фершал.

– Цебто за мене? – спитав Никон з ледве примітним осміхом.

– Атож! Згадували про тебе та оце саме балакали таки за тебе, – обізвався вчитель.

Никон якось соромливо спустив віка й вії і втупив очі в поміст.

– Сідай, Никоне, до стола та випий стакан чаю, – промовив Уласевич до гостя, скидаючи бистрим оком його тонку та струнку постать.

– Як дасте чаю, то й вип’ю, – сказав Никон і все зорив по світлині та по стінах. Його, очевидячки, зацікавили здоровенькі анатомічні й інші малюнки, почеплені по стінах нарізно одна од другої.

– Що це за малюнки в вас? Чи не такі картини, чи що? – спитав Никон, не сідаючи на стілець.

– Це не картини. То, бач, понамальовуване людське тіло й зверху, і всередині з частками нутра, шлунком та печінками, – сказав доктор.

Никон длявою ходою подибав попід стінами й оглядав дуже вважливе кожний малюнок, але нічого не втямив та все питав у доктора. Уласевич встав і нашвидку оповів йому дещо за малюнки. Никон придивлявсь, де в людини коса та шлунок, де нирки, до легке, який на взір мозок. Згодом потім він сів на стільці, але все зиркав на малюнки, котрі, знать, дуже його зацікавили.

– А це що в вас? – спитав Никон, показуючи очима на п’яніно.

– Це п’яніно, чи фортеп’ян, на котрому я граю, – сказав доктор.

– Я фортеп’яна бачив в одного нашого батюшки, а цю штуку я бачу вперше. Чи на йому так само грають, як і на фортеп’яні? – спитав Никон.

– Однаковісінько, – сказав Парафієвський і, вставши, одслонив віко й торкнув пальцями кілька клавишів.

– Так само молоточки торкають струни, як і в фортеп’яні? – спитав Никон.

– Достоту так, тільки в йому струни почеплені навскоси, а не вподовж, як у фортеп’яні, – сказав Уласевич, посовуючи стакан до Никона.

– Я дуже люблю співи та музику, але на моє безголов’я не вмію ні на чому грати, тільки часом бавлюсь дурною сільською сопілкою, – сказав Никон.

– І то музика! Адже ж дівчата часом танцюють і під сопілку, як нема троїстих музик, – промовив фершал.