Гості роз'їхались вже, як дніло надворі, а Ганя потім цілих шість неділь не вставала з постелі. До неї приходив доктор, лічив її; навіть навідувалась Зося з сестрами, охала, споболювала їй, та не пожалував її ні разу Ясь, навіть не спитав про її здоров'я. І побачила Ганя, що він був би дуже радий її смерті.
Перечули й батьки в Нестеринцях, не втерпіли, таки приїхали одвідати Ганю. Мати як побачила свою дочку, так і зняла руки до бога, а отець Хведор вже перестав і жартувати.
– Як бог дасть, що моя дочка одужає, то я буду позиватись з вами, буду судити вас судом, буду просити розвести вас.
– За це вам подякую, – склонився Ясь тестеві, по-кавалерській цокнувши закаблук об закаблук. – Нам і сходитись не варт було, а розвестись, надісь, і бог велів.
Поїхала мати додому, оплакавши гіркими слізьми свою дитину; поїхав отец Хведор дуже смутний.
– Як умре Ганя, то я йому ребра потрощу києм! – промовив отець Хведор дорогою до жінки.
А тим часом, як Зося гуляла з своєю компанією, Яким Лемішковський не знав, що робити, що чинити, і просив поради у отця Микити, з котрим щиро зійшовся, як сходяться люди одного роду і однієї вдачі.
– Отче Микито! порадьте мене, як рідний батько, що мені робити з жінкою, з тими дармоїдами, що понаїжджали до мене! Чи поймете віри, що спожили усе борошно, поїли вже усі кури, гуси, індики, качки, поросята. Така проклята завелась з'їжа, що швидко поїсть воли, обгризе мені вуха. В мене сім'я, в мене діти. Треба їх харчувати, зодягати, час би вже їх і до розуму доводити.
– Гай, гай! пожалься боже! вчений ти, та не дрюкований. Піди та скажи тим носатим, та кирпатим, та пикатим паннам, щоб вони йшли з твого дому під три чорти або й далі.
– Як же його таки таке сказати?
– Отак-таки й скажи! Прийди та й скажи, а коли не послухають, прожени їх з дому, а Зосю візьми в руки добре та гаразд, то вона і не брикатиметься, і не справлятиме балів, не тягатиметься з Серединським. З тебе, бачу, чоловік, як з клоччя батіг! Плохута-чоловік, та й годі! ти плохенький, мов курча.
– Може, й скажу. Піду спробую.
– Та випий же для сміливості чарочку.
Яким випив чарочку добру, та ще й не одну. Баба Параска заправляла горілку міцним калганом.
Прийшов Яким увечері додому і застав вже всю Зосину компанію за столом. Лисі паничі щось брехали; всі реготались. В Якима в голові шуміло, він увійшов у хату в шапці. Гості вже знали про його штуки, не дивувались тому, ще й знущались. Зося вже махнула на його руками, не піднімала на глум та смішки.
– Bon soir! – промовив Яким, здіймаючи шапку і кланяючись до компанії.
Всі зареготались на ці слова.
– А ви знаєте, що мені казав отець Микита?
– А що вам казав отець Микита? – питали панни. – Мабуть, якусь нісенітницю?
– Еге-ге! де вам нісенітницю! Та він казав, він казав… Овва! я й казав отцю Микиті: ну, як же його таки так сказати, та ще дамам?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Причепа» автора Нечуй-Левицький Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XII“ на сторінці 5. Приємного читання.