Розділ «ДIЯ ТРЕТЯ»

Мiщанки. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.

Горпина (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!

Гострохвостий. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.

Горпина (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.

Гострохвостий. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати). Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!

Педоря. За вами похопишся! Не всiм такi нiжки мати, якi бог дав пановi.

Гострохвостий. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум’якiв.

Одна мiщанка. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!

Горпина. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.

Гострохвостий. Ой-ой! (Зiтхає). Ще й як заскучали без чарочки!

Горпина. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.

Гострохвостий. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидiти на посадi.

Горпина (вдаривши кулак об кулак). Отже ж нiяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.

Гострохвостий. То покличте на помiч з десять кумiв, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи всi, бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п’ятдесят, ще й шiсть.

Мiщанки. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!

Педоря. Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.

Горпина. Геть собi, йди до печi. Ще й вона! Вип’ємо ж по чарцi за живих й за мертвих! (Наливає й п’є). Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли… ет… (махає порожньою чаркою).

Гострохвостий. Бодай не встали…

Всi. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!

Горпина. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi часом дуже й дуже шкодять.