Розділ «ДIЯ ТРЕТЯ»

Горпина. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи.

Гострохвостий. То одженiть їх чи свяченою водою, чи кропилом або чим там треба.

Горпина. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?

Гострохвостий. Ой, Горпино Корнiївно, Горпино Корнiївно! Чи вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж ваша дочка Оленка… то ж краса на ввесь Київ. (Тихо). Коли б прийшла, хоч подивився б на тi оченята!

Горпина. Мою Оленку не грiх хвалити своїй матерi. Тiльки, бачте, раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в вас, здається, нi перед собою, нi за собою! Еге так?

Гострохвостий. А чи ви ж лазили в мої кишенi? А що, як там так i забряжчать карбованцi?

Горпина. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п’ятаки, може, й забряжчать.

ВИХIД 4

Гострохвостий, Горпина i Оленка.

Горпина. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.

Гострохвостий. (йде назустрiч Оленцi). Мiй вам низенький поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленцi руку).

Оленка. Добридень вам.

Гострохвостий. Доброго здоров’ячка, доброго здоров’ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi здається, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарiї, як зачую ваш голосок.

Горпина. Та й умiє ж тобi прикласти й приказати – незгiрше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка…

Гострохвостий. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо). Вмiємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволi й свого.

Оленка. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на осицi кислицi.

Горпина. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моїй господi; я ще тобi втру носа…

Гострохвостий. Не встигнете, Горпино Корнiївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора ввечерi, а от я i справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.

Оленка. То ви покинете Євфросину?

Гострохвостий. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не менi. (Бере Оленку за руку). Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо). Коли б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дiвчиною.