Розділ «ДIЯ ПЕРША»

Євдокiя Корнiївна (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i без’язика. (Плаксиво). Ти забув, що я твоя жiнка?

Сидiр Свиридович. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.

Євдокiя Корнiївна. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!

Сидiр Свиридович. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!

Євдокiя Корнiївна. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.

Сидiр Свиридович. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не кажи Горпинi.

ВИХIД З

Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович i Горпина.

Горпина вбiгає в хату з порожнiм кошиком на руцi.

Горпина. Добривечiр вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик i розлягається на стiльцi). Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка та ковтну чарку горiлки.

Сидiр Свиридович. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.

Горпина. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум’яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!

Сидiр Свиридович. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас величати.

Горпина. Чули ми вже цiєї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи самовар!

ВИХIД 4

Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович, Горпина й Химка.

Химка (виглядає з пекарнi в дверi). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нiчого не помагає.

Горпина. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнiв горiлка?

Химка. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.

Горпина. То це сюди на стiл цiлий шинк.