Розділ «СПРАВА ТРЕТЯ»

Карпо. Чого ж мені брехати? Я чув… До мене доходила чутка, що, либонь, старий Кнур та його для себе гонобить… для своєї Марусі.

Наталя (злякано). Марусі?

Карпо. Не знаю, Наталю, може, то люди й брешуть, тільки ходила така чутка… Та он, глянь, і вони.

Ген-ген між деревом показується Василь, одітий по-дорожньому, з торбами за плечима; біля його, Маруся – смутна. Вони щось говорять. Це Василь здійма шапку, хреститься і цілується з Марусею. Вона так і припала до його.

Наталя (гукає). Василю! Василю!

Василь тим часом, поцілувавшись з Марусею, мерщій скрився, мов зачув гук Наталин; Маруся собі побігла у противну сторону.

Чого ж ти побіг? Куди ти скрився? Вернися та вбий мене! своїми руками задави! Мені легше буде від тебе смерть прийняти, ніж отаку наругу переносити, отаку зраду бачити!… Василю! І бог тебе не скарає, люди не осудять?! (Плаче).

Карпо. Не плач, Наталю! Не вбивайся, моя любо… Не псуй краси своєї, не суши вроди дівочої!

Наталя. Василю, голубе мій! Вернися!… Одно слово… одно невеличке слово скажи… І я забуду… все забуду!…

Убіга Лимериха.

Лимериха. Що це за крик такий? Це ти, Наталко, так гукаєш? Чого се ти?

Наталя (плаче). Василю! Василю! Вернися хоч на хвилиночку!

Карпо. Та то вона, матусю, Василя вздріла. Отамечки обнімалися з Марусею.

Лимериха. А що, дочко, а що? Не я тобі казала, не я говорила, як він тебе любить, як кохає? Став би він тебе голу та вбогу кохати!

Наталя. Мамо, мамо! Невже і Василь такий? Невже і він дивиться на те – в кого що є, хто більше має?

Лимериха. А ти думаєш як? Цілуваннячком та милуваннячком буде ситий? Життя, дочко, довга нива та ще й колюча. Треба більше всього про те дбати, як його у світі прожити, а не цілування справляти! То все – дурниця! кров молода грає!

Наталя. Що ж мені тепер робити, бідній? Що казати, безталанній?

Лимериха. Що робити? Слухайся, дочко, того, що мати каже та розум добрий наказує… Зрадив він тебе, занехаяв, – наплюй і ти на його! Ось тебе хто і порадить, і одрадить. (Указує на Карпа).

Карпо. Наталочко! та я тебе… як голуб голубку голубитиму!

Наталя. Боже мій, боже! Все пропало, все… Все на світі тільки одна зрада та брехня гіркая!… Робіть тепер зо мною, що хочете. (Схиляється до Шкандибенка, плаче).