TextBook Лучицька жадно чита, а Лемiшка кива головою нянi.
Ой змарнiла наша матусенька!
П а л а ж к а. Хоч у труну ложи! Та як же й не змарнiти, коли в таке пекло попала? Як приїхали сюди, так спочатку Марусю не пустила й на очi; син хотiв був тiкати… так вона нiби помирилась з невiсткою, стала кликать до себе… Ну, моя зiрочка й прояснiла – i я рада… Та ненадовго: стала я помiчати, що й Маруся почала нишком плакать, i вiн, Антось отой, бiльше та бiльше хмуритись…
Л у ч и ц ь к а (цiлує листа й хова за лiф). Друже мiй! Єдиний мiй! От уже хто не зрадить, так не зрадить, а душу за друга положить!.. Так рада моя Маринка?
Л е м i ш к а. Там уже така щаслива, так кохаються… Коли б тiльки їй ще ви – то й раю не треба… Та i публiка кричить притьмом за вами, i Котенко…
Л у ч и ц ь к а. Не знаю, не знаю… Ех, я уже мертва! Нема менi свiту… (Перемiня тон). Та то я жартую… а менi така радiсть, так весело, так весело, як давно не було! Мов теплим вiтром на мене повiяло з рiдного краю. А як же ви сюди попали?
Л е м i ш к а. Менi в сусiднiм городi дiсталась по спадку хатка, дак я одпросився продати її та справити посаг Маринцi.
Л у ч и ц ь к а. А, от i чудесно; i од мене теж передасте…
Л е м i ш к а. Я ще на поворотi заїду, а тепер хапаюсь: боюсь спiзнитись на потяг… хмара насува… Ну, храни вас господь! (Цiлує руки). А назад…
Л у ч и ц ь к а. Конечне завернiть! Я така рада, мiй старенький…
П а л а ж к а. Ну, прощавайте та йдiть мерщiй… а то онде вже збiгаються! Я проведу вас. (Веде в хвiртку, гаряче жестикулiруючи).
Л у ч и ц ь к а. Ах, як боляче! От тепер-то почулось, що згаряча я порвала! Зрадила дiло велике ради свого власного серця, i менi моя зрада зрадою ж i б'є!
В И Х I Д IX
Лучицька i Квiтка.
Грiм. З цього часу блискавка блиска. К кiнцю дiї буря i дощ.
Л у ч и ц ь к а. Ай (Закрила очi).
К в i т к а (пiдходить). Марусе!
Л у ч и ц ь к а. Ай! Ти? Ах, як мене грiм налякав!
К в i т к а. Чистим душам грому не страшно… Об'ясни менi, бога ради, щиро. (Голос дрижить). Од кого цей лист? Тут написано: "Прости, я розлюбив тебе, а покохав другу… ти собi знайдеш…" I так далi… грубо, цинiчно…
Л у ч и ц ь к а. Що-о? Я не розумiю нiчого… А дай!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Талан » автора Старицький Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДIЯ ТРЕТЯ“ на сторінці 10. Приємного читання.