Розділ «Дія перша»

Харитон. Та, може, воно… Ну, скажіть, на милость божу! Тепера у мене плуг є, то леміш на ньому ще від діда! Що ж мені – поламати його чи спалити та німецького купувати?

Денис. Ось знаєте, що я вам скажу? Дайте ви мені отак, як я оце стою: десятин з тридцять землі на вічність та плугів зо три, волів, годів на п’ять вільготу…

Пилип. Та ще чого?

Денис. Ще чого? Та хоч і годі!

Свирид (усміхається). І небагато чоловікові забагнулося!

Денис. І тоді побачите, яким я зразу зроблюсь розумним.

Пилип. А так, так!..

Денис. Ти-бо не такий! Чого шкіришся? У тебе плуг, волів є, то й розум у тебе є! Свирид має дві пари волів та четверо коней? Він теж розумний! Тепера у Романового батька: сімдесят десятин землі, свій хутір, худоби сила, грошей повні кишені, усякі достатки!.. То же Роман мусить бути розумнішим над вами обома… Одним лицем: памещик-о! А ми злидні, то ми вже дурні, болвани!.. Шапочку повинні здіймати перед дукарями!.. Ні, ти спершу дай мені силу, то й я показав би себе!

Пилип. Оце правда! Що правда, то не гріх! Таку вже правду сказав, як на квитанції списав! Хто-хто, а ти показав би себе: щодня одвідував би всі шинки.

Денис. А чи не плюну я тобі межі очі?

Ява 6

Ті ж, писар і старшина.

Писар. Што, Роман Софронович, все з мужичками гуторите?

Роман. А хоч би й так, кому від цього зашкодить?

Писар. Сколько разов постерегаю вас у єтих времяпровожденіях, ну не соображу: какая вам вигода?

Старшина. І я не соображу.

Роман. А так собі балакаємо, та й годі: не кожне слово мимо вуха летить, інше і в вухо.

Писар. А по-моєму, з ними розглагольствовать, що по воді батогом хлестать!

Пилип. Тобто ми такі дурні?

Писар. Не в том расчот…