Розділ «Дія перша»

Пилип. А звичайно…

Харитон. А так, так… Все від господа милосердного!

Кирило. Адже розказував якийсь чоловік, що десь-то та хтось-то усіх ховрахів повипивав на своїм наділі; а сусіда його, каже, навіть і кухля води не збавив: на божу волю здався. Що ж, нарешті, вчинилося?

Харитон. Мабуть, у того, що виливав, геть ховрах хліб вибив?

Кирило. До цурочки, дощенту!.. А в того, що не зачіпав їх, хоч би тобі стеблину знівечили!

Денис. Он як!

Пилип. А бува, бува!..

Кирило. Все від господа милосердного!

Харитон. Ну, скажіть, на милость божу, що воно за причта, що вчора зовсім було насупилося ва дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре!.. Отже тільки погриміло та поблискало…

Кирило. Га? Воно вже так щоразу коїтиметься, що погримить, поблиска, часом трошки побризка та й розійдеться.

Роман (спершу наслухав, далі підходить ближче). Через що ж то воно, діду, так коїтиметься?

Кирило. Га? Через що? Показав би я їм, та несила вже моя… А розплодилося їх до пропасті!..

Харитон. Отак і я догадувався, отак самісінько!.. Це ви, діду, про відьом кажете?

Кирило. Їздили колись вони на мені, та вже ж і я ними їздив, ого, ще й як їздив! Як сяду, було, на неї, та замордаю, та як почну хвайдою маніжити, аж мило з неї клубками котиться!..

Роман. Цебто у сні вам так вбачалося?

Кирило. Га? У сні? Стривай, дадуться вони коли-небудь тобі взнаки!

Денис. Роман митець кожному баки забивати!

Ява 5

Ті ж і Свирид.

Свирид. Про віщо чурукуєте? Пилип. Звичайно, про те, що, мовляв, щодня тебе муля…