Розділ «Дія перша»

Старшина. От тобі й ну! По ньому ж депеші йдуть. Примєрно: тут бренькни, а в Петербурзі чутно!

Писар. Заговорю з ними об суєтності мірской: вони сисчас собстветную суєтность: «А чи не чувать там ще, чи скоро нам землі приріжуть?»

Пилип. Що в кого свербить, то він те й чуха.

Свирид. Кожному своє на думці. Мовляв: бондареві – обручі, шевцеві – ремінь, хліборобові – земля!..

Роман. На мою думку: селянинові до телеграфу ще мало клопоту.

Писар. Ну, то ви розводите канітель!

Старшина. Або як урядник кажуть: «мирхлюндію»?

Роман. Балакали б про те, що селянинові корисніш. Наприклад, хоч би розтлумачили їм «крестьянське положеніє»…

Писар. Вот не було печалі!

Роман. Ви, пане писарю, згорда дивитеся на мужика і лічите себе надто розумнішим від нього; а коли б ви балакали з ним, як з рівнею, було б пуття. От сьогодні, наприклад, у нас велике свято, зібрали б ви громаду та й поміркували б гуртом: хто той, котрого усі християне в цей день величають?

Писар. Це діло попове! Спрощу вас: видали ви «рыцаря печального образа»? Так осьдечки він стоїть перед вами.

Роман. Скажіть, бога ради, від чого це, як тільки балачка наша доходе до краю, до діла, ви зразу починаєте замазувати мені очі чорт батька зна чим?

Писар. Но однако ж… Впротчем, я нісколько не охотен вам больщ возражать, потому што нема тут такого третього, котрий би обсудив: хто з нас больш не при своїм умі-розумі!

Старшина. Слухайте мене! Я вам по настоящій совісті скажу, що з мужиком ніколи не слід у патьоки заходити. От я вже четвертий рік за старшину, ну ні-которої, щоб образованость яка, нікоторої прибавки!..

Роман. Це ви вже обидва починаєте воду товкти! (Хоче йти).

Старшина (лапа його за рукав). Не любите правди? Постривайте-бо! Знаєте ви казку про «стрижене та голене»? Отак же і наш мужик: кіл йому на голові тешіть, а він таки своєї гнутиме! Як і «сбдухи праведні» виходитимуть з нього…

Роман. Які «сбдухи»?

Старшино. А як же? Як чоловік помира, то з нього виходять сбдухи праведнії.

Писар. Ви, Юхим Ничипорович, не понімаєте Романа Софроновича, ну тольки я їх постяг. Вони хварисействують, єй-богу, хварисействують! Побули б вони у моїй шкурі лібо в вашом положенії.

Старшина. Борони, боже, усякого хрещеного і нехрещеного!