Розділ «Дія перша»

Харитон (до Кирила). Сиділи б, діду, у таке свято дома: людей у церкві, як комашні, мало вас не задавили!

Кирило. Га? Бог смерті не дасть, то й вовк не проковтне!

Денис (бухика). Тьху на тебе, от причепилося!.. Неначе там тобі усередині що гарчить або ж гавка…

Пилип (глузуючи). То, мабуть, горілка з сирівцем свариться? Коли б до цього кашлю та ще кольки…

Денис. Коли б тобі до очей та більма!

Пилип. А ти б менш тріскав кукульвану, не давило б!

Денис. Я за твої п’ю, чи як? Ти мене частував коли-небудь?.. Розговіюся, зараз на піч та й догоричерева: спатиму аж до провід!

Харитон. О! А до шинку?

Денис. Чортма за що, в кишенях ані дзенькне!

Харитон. А набір?

Денис. Набрався, братухо, по самісінькі вуха!

Пилип. Ніби не знайдуться такі, що почастують?

Денис. Ну й чого ти чіпляєшся, чого лізеш в вічі, як та слоква? Авжеж, що знайдуться ще путящі, не всі такі скнипи, як ти!

Пилип. У мене дурничку хава з’їла.

Денис. Вона вже й тебе туж-туж стріска!

Пилип. А стріска! Що ступінь, то вже ближч до домовини.

Денис. Коли б думав про домовину, не складав би карбованці в скриньку!

Пилип. Живий про живе міркує!..

Харитон. Ну й діждалися ж тепла! Надів сьогодні гедзетика, думка шибала: змерзну! – аж воно і в гедзетику парить.

Кирило. Га? То ще кров в тобі воює; а як мені, то ось і в кожусі холодно.