Розділ «ТРЕТЯ ГЛАВА»

але і ти – рослина горда, що

співаєш це, не знаючи пощо,

колись, мов пень, подолана від тлі,

покотишся землі на груди сині,

1 квітня 1936

Золотоморе

Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла

поторгані. Приїхали посли з золотоморя.

Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли.

В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі

мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла.

Колись давно співала неня про золотоморе,

підводне царство, де ночує сонце в білих віллах

у зливі світла. Їде віз – колеса сьомизорі.

Це від’їзд дня. Струна долоні грає. Тихне в стиску.

Червона молодість малини звільна попеліє.

Поволі входиш в сон, немов вертаєшся в колиску,

перина моху на постелі лісу. Тіні віял.

В устах зорі тростина флейти. Ніч квітчає чола,

законам пристрасті слухняні. Дуб святий. Мчить ланя.