Розділ «ЦИКЛИ»

на вежі світу полум’яним стягом.

Незбагнений в рахунку астрономів,

уроджений в височині німій,

навіщо в низині шукаєш дому,

на власнім гробі кам’яна статує?”

– Поете, не журись. Упадок мій

жар мого серця від зими врятує.

Соняшник

Солом’яні, руді, мутні краски

вже осінь пензлем сонця по городі

розкидує, й старій, гнилій колоді

подібні барвою стають листки.

На старість жовкнуть гарбузи тяжкі,

горох журливо хилиться, та й годі.

Босоніж буйний вітер біг по броді,

ногами топче мокрими стручки.

І опустіє лан, що цвів у літі.

Зістанеш ти самітний та німий,

в блиск дивлячись, що вічно той самий.

Хай дощ, хай буря, хай зів’януть квіти,