.. Чи було саме так з тими Лідами та Ісаєвичем, чи ні — ніхто не відав, але Льопа розповідав саме так, і на його трошки шакалячому обличчі блукала масна посмішка, а око косило дужче, ніж завжди.
— Ой, викопаєш ти колись велику могилу!.. Багатьом, а може, й собі… - Пророкував на хадинському діалекті їх провідник, ороч Єдигей, що був у своєму племені шаманом. — Говорять духи: страшна ти людина, і сам цього ще не відаєш… Але прийде час, проросте трава земна неземною силою, спалить у тобі мізерні залишки людського, та не помітиш ти того! І назвешся пророком, несучи своє слово бездушне, сіючи насіння своє чорне у порепану від спраги землю, не даючи їй води. І зросте те насіння мертве, тягнучись на гнучких стеблах твоєї брехні, в яку навіть сам ти будеш вірити. І ті стебла заплетуться довкола твоєї шиї, потягнуться до справжньої істини, та й задушать тебе…
На що Шерстохвостов криво посміхався і відповідав щось на кшталт: «Спящіє пробудятся! І возопіют, акі скімєн рикающій. І нє будєт глотка в доме гнєва. Жаждущій да утоліт жажду!»
І Єдигей сумно хитав головою, пихкаючи короткою своєю люлькою, і замовкав надовго і важко…
І тонко-щемно стогнали комарі, передчуваючи недобре. І пригнічено-сумно блимали байдужі зірки у крижаному далекому космосі Всесвіту.
І тужно кричав невидимий птах на нечистому примарному болоті, над яким мляво стелився густий ядучий туман майбутнього.
І завмирало все в передчутті… І німіло.
Над тайгою вставало вранішнє сонце. Але то було втомлене сонце присмерку…
Потім літо закінчувалося.
Вілен повертався до Києва, а бічі та бики в тайзі голосно вили з радості і йшли у великий запій, на півроку, до глибокої нестями, аби в п’яній нірвані, одноманітній і безкінечній, у проваллі часу і простору, забути всі жахи спілкування зі студентом Шерстохвостовим, на прізвисько Льопа…
Повертаючись, Льопа ще деякий час відходив, заганяючи себе в оболонку Білена, час від часу хапаючись напруженою рукою за те місце, де повинен бути пістолет.
У технікумі ні з ким з дівчат не «зближався»: лише дружні стосунки! Лише дружні! Тож гасав березневим котом по всьому Києву, шукаючи задоволення, до якого був такий ласий: його пульсуючий «янь» весь час напружено шукав розімлілу «інь».
Зароблених за літо грошей вистачало на весь навчальний рік, бо ж годувався тепер поет-каратист-сексгігант завжди в чергової коханки: на той час уже не розкидався пестощами та коханням задарма. Дехто, знаючи з його вихвалянь про жінок, за рахунок яких Вілен жив, називав його «альфонсом», але Шерстохвостов на те пирхав і зверхньо цідив крізь зуби:
— Я даю їм багато більше, ніж отримую! Я отримую їжу, а даю щастя! — Яке щастя і скільки — не деталізував.
Просто займався проміскуїтетом, навіть не знаючи, що є таке гарне, хоч і бридке за змістом слово, яке чітко характеризує його стосунки із жінками.
У селі не з’являвся, батькам не писав, а ті зрідка надсилали невеликі гроші: своє ж, як не як… хто зна, як йому там, самому, без рідних… А мама ще писала наївні, добрі листи, переповідаючи сільські новини, та всякий раз питала, чи він не голодний, чи не мерзне, чи має одяг. І все бідкалася, що не може приїхати провідати, бо ж синові так ніколи, що й листа не напише. Писала, що почувається не дуже добре, щось болить у грудях, іноді й серед білого дня мусить прилягти, аби спочити трохи.
Про брата писала: що той працює, одружився, живе в маленькому містечку на Західній Україні — чи на Рівненщині, чи на Львівщині — Білену то все було геть нецікаво, то було поза його життям, а значить — непотрібне… Йдучи — не обертайся.
На лекціях він постійно вчив різні розумні фрази з різних розумних книжок, аби потім, принагідно, вставити в розмові. І вставляв, говорячи завжди коротко та незрозуміло.
До нього почали приглядатися й принюхуватися. Особливо командири-комсомолісти, цепні пси єдиної своєї, тупої та опупілої від народження Партії.
Атаки придивившись, призначили Білена секретарем комсомолу усього технікуму. І наприкінці останнього курсу запропонували посаду інструктора райкому комсомолу, куди він м’яко перескочив на свій перший серйозний стілець, майже одразу отримавши й малосімейку з київською пропискою — як дуже цінний для партії організм.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сутінки» автора Константинов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Бене“ на сторінці 4. Приємного читання.