Розділ 13. літературний напрям

Оскільки декаденство характерне для багатьох модерністських течій, його не варто виділяти в окрему стильову течію.

Особливості власне модернізму виявилися у творчості таких письменників, як Франц Кафка, Ернест Хемінгуей, Герман Гессе, Вільям Фолкнер, Габріель Гарсія Маркес, Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка, Микола Хвильовий, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус. Період власне модернізму тривав від початку XIX століття до 60-х років XX століття.

Авангардизм (від франц. avant — попереду, garde — сторожа, передовий загін) з'явився в роки Першої світової війни і продовжує розвиватися сьогодні. Це мистецтво є формою заперечення, протесту, бунтарства, стихійної революційності, руйнування банальної офіційної культури. Авангардисти пародіюють усталені мистецькі цінності, традиційні художні засоби, руйнують межі між мистецтвом для еліти і масовою культурою.

А. Димшиц відзначав, що "справжні авангардисти — художники дуже різноманітні, від майстрів агітації до найтонших психологів — прагнули і прагнуть до підвищеної активності художньої форми з метою найбільш ефективного, найбільш вражаючого втілення ідейного змісту мистецтва".

До авангардизму зверталися Бертольд Брехт, Поль Елюар, Давид Бур-люк, Володимир Маяковський, Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Валер'ян Поліщук. Авангардизм складається з таких літературних течій, як абстракціонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм, експресіонізм. Традиції авангардизму продовжують літературні групи Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Віктор Недоступ), ЛУГОСАД (Іван Лучук, Роман Садловський, Назар Гончар). Неоавангардизм є завершальним етапом розвитку модерністської доби.

13.7.1. Символізм

Символізм (грец. symbolon — знак) — з'явився у 70—80-х роках XIX століття у Франції, згодом поширився в Австрії, Англії, Німеччині, Бельгії, Норвегії, Росії. Він був реакцією на позитивізм і натуралізм. Творча історія символізму почалася з літературних "вівторків" Малларме, у яких брали участь поети Р. Ґіль, П. Кіяр, Е. Мікаель, А. Жід, П. Клодель, П. Валері. Першими маніфестами символізму були "Трактат про слово" Р. Ґіля і стаття Ж. Морсаса "Літературний маніфест. Символізм". Поетика символізму яскраво виявилася у колективному збірнику "Сонети до Вагнера", у творах Ж. Мореаса ("Кантілсни"), А. де Реньє ("Заспокоєння"), С. Мерріля ("Гамми").

Предтечею символізму вважають американського письменника, критика Едгара Аллана По, який прагнув поєднати європейський романтизм, кордоцентризм, інтуїтивізм з американським практицизмом. Він вважав, що поет повинен насамперед вразити читача формою, ритмами, алітераціями, строфікою, пробудити в ньому підсвідоме, викликати емоційний шок. Ідеї Е. По розвивав французький поет Шарль Бодлер, який твердив, що поезія мусить викликати в читачів таке світле, високе, але неясне захоплення, яке викликає музика Ріхарда Вагнера, шокувати невиразними зв'язками між предметами і почуттями.

Найбільші досягнення французького символізму пов'язані з творчістю Ш. Бодлера, А. Рембо. З 1880 р. починають свою творчість бельгійські символісти Е. Верхарн, М. Метерлінк, а наприкінці XIX ст. — австрійські Гуно фон Гофмансталь, Райнер Марія Рільке, німецький драматург Герхард Гауптман, англійський письменник Оскар Уайльд, росіяни Д. Мережковський, З. Гіппіус, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, В. Брюсов, О. Блок, А. Бєлий, В. Іванов. На початку XX століття символізм набуває популярності в українській літературі. Його репрезентують М. Вороний, М. Філянський, В. Пачовський, П. Карманський, Г. Чупринка, П. Тичина, М. Рильський, Д. Загул, О. Слісаренко, Олександр Олесь, С. Черкасенко.

Символісти виступали проти реалізму, який, за словами В. Брюсова, перетворив мистецтво на просте відображення життя, і натуралізму з його фактографією, соціальним та біологічним детермінізмом. Реалізм, відзначав Бальмонт, перебуває у рабстві матерії, а символізм піднімається у сферу ідеальності. За спостереженням Брюсова, символізм є останньою стадією після реалізму в боротьбі за свободу творчості. С. Малларме писав, шо завдання письменника не називати предмети, а "натякати" на них. Назвати предмет — значить знищити три чверті його поетичної чарівності. Символісти не описують факти, а передають сприйняття і переживання. Символ у їх творах поєднується з сугестією. А. Бєлий вважав, що символ

дає можливість торкнутися надчуттєвого, метафізичного, він пов'язує земне з іншими світами, з вічним. У творах символістів органічно поєднуються явне і таємне, до того ж останнє є визначальним, очевидне і приховане. Символічний образ — багатозначний. У творах символістів пейзаж, дія, герої, кольори, звуки мають подвійне значення. А. Бєлий писав, що з символа бризкає музика, вона обходить свідомість, пробуджує музику душі. А. Рембо у сонеті "Голосні" говорив, що кожен звук має колір: а - чорний, е — білий, і — червоний, и — зелений, о — голубий.

На думку О. Уайльда, втручання життя у мистецтво є згубним для мистецтва. Символісти заявляли, що не дійсність, а мистецтво первинне, ставилися до творчості як до священнодійства. Вони прагнули передати інтуїцію творця, його мрію, музику почуття, відтворити таємниці людської психіки, зануритися у "світ у собі", виступали проти регламентованої моралі, пропагували волюнтаризм і естетство.

Вичерпну характеристику символізму дав історик і теоретик української літератури А. Товкачевський: "Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немовби замороженими і цілий світ — нерухомим, неживим, як в стереоскопі. Але бувають моменти, коли в нас мовби розвиднюється в душі. Ми з зачудуванням дивимося навколо себе — і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніш мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємні голоси, бачимо незримий, таємничий зв'язок всіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незнаного перед тим значення: "кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого і вічного".

Поетичне кредо символізму виразно постає з вірша М. Рильського "Під осінніми зорями":

Не показать, а заховать я хочу,

В моїх словах душі моєї цвіт,

Моїх бажань чутливість півжіночу

І ріжних душ надзоряний привіт.

Не сяєвом, а димом фіалковим

У присмерковій музиці зітхань