Розділ «ЛЕКЦІЯ 4. Розвиток німецької драматургії. Б. Брехт»

Три дні він смерті благає, просив, наче раю,

І в небо злетіти не міг, не потрапив з трави,

І птаство дике чатувало, коли він сконає,

Розпачливо кружляло над стервом живим.

Три дні, аж поки йому не послабило путо,

Між небом зеленим і попелиськом трави

Гей, сварилося вже, скублось, билося люто

Вороння й коршаки над стервом живим.

Він гнав прудкіше, вони за ним, наче горе,

Кричав гучніше - кричали вони, як один.

Заступаючи сонце і заступаючи зорі,

Пантрували вони його задиханий гін.

Три дні, а тоді сталося те, що бути й повинно -

Небо мир дарувало, мовчання дала земля, -

Він вимчав таки, одуривши гонитву невпинну,

З конем і степом, з мовчання і довготерпіння

Коршаки небо знайшлися десь опісля

Три дні він мовчав крізь суцільні світанки і смерки,

Вже йому й не боліло, до того ж безсилий зробився,

Аж поки, знеможений, не врятувався верхи