Розділ «ЛЕКЦІЯ 4. Розвиток німецької драматургії. Б. Брехт»

Там його прив 'язали, аж огирю біль звірячий

Не дозволив спинитися ані на хвилю одну,

Ще й так, що він ані чого, крім неба не бачив,

Яке вороним стало, ширшим, дальшим за долину.

Як вірна дружина, огир за ним побивався,

Від навісної зграї рятував його, ніс напрямки, -

Він судомно пругався, лихих ворогів жахався,

Повіддя глибше врізалось у кровотечні боки.

Ввечері незвичайно вигравала небесна чара:

Птаство чуже, вороння й коршаки навздогін

За ним безмовно пливли, як зворушена хмара -

З гори вони пантрували задиханий гін.

Три дні коняга несла його знавісніло,

Нестямно іржала до вічних начал,

Де небо швидко тьмяніло й ясніло,

Де безмір неба - непідвладний очам.

Три дні - мерщій, хутчій, щодуху, щосили.

Немов три вічності змах, прожогом промчав,

Де небо ширше тьмяніло й ясніло,

Де безмір неба - непідвласний очам.