Розділ «ЛЕКЦІЯ 16. Театр абсурду»

Рання творчість Ф. Дюрренматта народилась із відчаю та протесту проти війни, яка зруйнувала світ письменника, де панували релігія, патріотизм, політика, свої принципи. Автор не був учасником Великої Вітчизняної війни, але бачив власними очима зло, яке причинили нацисти.

Деякий час митець працював художником-графіком. Лише з часом, зваживши свої творчі можливості й життя літературною працею, живопису відвів роль "заняття для душі", хоча, слід віддати належне, результати цього заняття не поступалися своїм професіоналізмом письменництву. Його живописні й графічні роботи мали безперечно, самоцінний характер. Проте вони могли служити і за наочну паралель до художнього світу, що поставав в його літературних творах.

Деякий час працював театральним рецензентом у щотижневику "Вельтвохе". У 1947 році звернувся до драматургії.

Ф. Дюрренматт почав писати, коли на перший план європейських театрів вийшла драматургія "інтелектуального спрямування". У Франції в післявоєнні часи і раніше, в роки війни, ставилися п'єси Ж. П. Сарта, А. Камю, Ж. Ануя. Світове визнання завоювала драматургія Б. Брехта. На противагу цій драматургії виникла вільна проза Ф. Дюрренматта. Він не раз писав про свою пристрасть до гри, про відсутність чітко сформульованого в той час замислу. Друга особливість творчості - не відтворював у своїх творах дійсності Швейцарії.

Також захоплювався астрономією. В його оселі, будова якої, до речі, нагадувала лабіринт, був телескоп, зібраний за ескізом самого автора. Спостереження за нічним небом, зустрічі з планетами та сузір'ями, що з'являлись у скляному оці телескопа, дарували господарю невичерпну радість, яку він охоче поділяв із друзями та гостями. Під зоряним небосхилом часто розгорталася дії в його п'єсах: Чумацький Шлях був статичною декорацією у "Портреті планети" (1970), у перспективу Всесвіту були вмонтовані події^ драмі "Янгол приходить у Вавілон" (1953). Уже після смерті Ф. Дюрренматта В. Иєнс сказав про нього так: "Небо і земля, земний світ і світ сузір'їв нероздільні у творчості письменника, поетичною метою якого протягом усього життя було підтвердження копернівських ідей...".

У середині 50-х років, майже одночасно з роботою над повістями "Аварія" та "Грек шукає грекиню" (1955), драматург працював ще над двома задумами: повістю, яка пізніше отримала назву "Місячне затемнення", та п'єсою "Візит старої дами". Прем'єра п'єси відбулася у цюрихському "Шаушпільхаузі" в 1956 році. Тріумф "Візиту старої дами" на сценах усього світу назавжди поклав край дюрренматтівським фінансовим труднощам.

Сам автор назвав п'єсу трагікомедією. У ній сатирично зображені буржуазні погляди. Використовуючи прийоми гротеску і пародії, Ф. Дюрренматт у сатиро-іронічній манері показав глибоке падіння моралі, звірячу жорстокість капіталістичного суспільства.

Слід зауважити: як і Б. Брехт, Ф. Дюрренматт стверджував, що драматичні твори повинні пробуджувати глядача, який вимушений дати критичну оцінку скоєному не тільки на сцені, але і в житті. Драматург не вірив у переобладнання, оновлення світу. Звідси і песимізм у його творчості.

У своїй книзі "Театральні проблеми" автор доводив, що комедія було єдиним видом драматичних творів, за допомогою яких можна розкрити трагізм становища людей в сучасному буржуазному суспільстві.

У першій зрілій драмі "Ромул Великий", що задумувалася як "історично недостовірна комедія", названі теми вплетені у характерну для дюрренматтівського театру картину кризи світу. Написаний через три роки після закінчення Другої світової війни, цей твір став своєрідним відгуком на її уроки. Він містив численні і досить прозорі "римування" подій глибокої давнини з історичною бурею, що тільки-но відгриміла. Дія "Ромула Великого" концентрувалася навколо падіння Риму під тиском німецьких орд. Це сприймалося сучасниками і як модель катастрофи, у котру була втягнена "германцями XX століття" Європа - спадкоємиця античної культури, і як повчальна "історія питання" щодо претензій третього рейху на світове панування, і, врешті-решт, як в'їдлива паралель до сучасних варварів, котра доводила, що різець часу так і не виточив із живодерів людей.

Видатним драматичним твором Ф. Дюрренматта стала п'єса "Фізики" (1961). Це гротеск, вона не була абсурдною, вона - парадоксальна. Головний герой Мебіус - найвидатніший фізик свого часу, боячись, щоб його відкриття не були використані проти людства, прикинувся божевільним. За ним полювали розвідки, довкола нього відбувалися вбивства. Він і сам, щоб зберегти свою таємницю, вбива кохану жінку, яка також його кохала. Та все було марним. Відкриттями Мебіуса заволоділа Матильда фон Цанд, директриса психіатричної клініки, єдина в п'єсі справжня божевільна, котра готова знищити земну кулю. Це і була "найгіршим із можливих варіантів", щоб за ним простежити, письменник сконструював авантюрний сюжет.

Відомою також була комедія у прозі "Грек шукає грекиню" (1955). Тут протистояли одна одній дві сили. Герой - грек Архілохос - працював службовцем машинобудівного концерну Пті-Пейзана. Він бідний, в 45 років не тільки не пив, не курив, не знав жінок, а й створив свою ієрархію абсолютно порядних особистостей, портрети яких розвішані у нього в кімнаті. На першому місці в цій системі - глава держави, наступний - президент фірми, потім священик та інші. Наслухавшись чужих порад, Архілохос вирішив одружитися. Він дав у газету об'яву "Грек шукає грекиню". З'явилася та, яку він шукав. Але чим вона займалася - це залишилося загадкою для героя.

Все навпаки в оповіданні "Містер Ч. у відпустці". Головний герой - чорт - опустився на землю, щоб творити добро. Він старанно його сіяв: дарував, наприклад, черницям вечірні сукні. Але світ, за своєю природою, не міг існувати без зла: за недостатністю корупції економіка зазнала занепаду.

Ф. Дюрренматт був визнаним майстром детективного жанру. Визначне місце в його творчості посіли детективні романи: "Правосуддя" (1985), "Суддя та його кат" (1950), повість "Обіцянка" (1958). Письменник дещо порушив особливості цього жанру. Перше, що він змінив, - непотрібність, навіть недопустимість емоцій в сюжеті. Друге, - злочинець мав бути викритий - на цьому трималася зацікавленість логічним завданням і на цьому стояв світ романіста: вади суспільства покарані і доброчесність торжествувала. Третє, - детективну історію розповідав або всезнаючий автор, або герой, що вів слідство.

Роман "Правосуддя" розпочався із вбивства, яке було скоєне при всіх, після чого злочинець і не думав зникати. Незвичайна заплутаність, маса комічних ефектів (трагічне перепліталося з комічним) виникли з самого початку.

Своєрідною була новела Ф. Дюрренматта "Доручення" (1986). Вона відрізнялася від інших сукупністю і холодною віддаленістю стилю. Новела складалася із 24 розділів - це 24 речення. На сторінках розміщені фрази, в яких не було жодної крапки. Цю новелу можна назвати класичною, але ця класика пізня, класика XX століття, яка народилась із відчаю.

Всі п'єси Ф. Дюрренматта спочатку виконувалися на сценах, а тоді друкувалися. Як правило, вони видавалися окремими виданнями одразу після прем'єри у видавництві "Архе" у Цюриху.

Перший том його п'єс "Комедії том І" вийшов у Цюриху в 1957 році. До нього ввійшли п'єси: "Ромул Великий", "Шлюб пана Міссісіпі", "Ангел приходить у Вавілон", "Візит старої дами".

Наступний збірник "Комедії том II" вийшов у 1964 році також у Цюриху. Він об'єднав такі п'єси: "Писання глаголиць", "Сліпий", "Франк V", "Фізики", "Геркулес і Авгієві стайні".

Ще в 1980 році написане митцем складало 30 томів; за десять років решти життя автор підготував ще десять книг. Величезний запас його творчої енергії, що понад усе витрачалася на літературу і живопис, зйомки в кіно і політичні виступи, сформував у сучасників уявлення про надзвичайно талановиту, яскраву, по-своєму навіть талановиту людину.