Розділ «ЛЕКЦІЯ 3. Англійський романтизм. ДЖ. Г. Байрон. П.Б.Шеллі»

Саме в ці роки (1813-1816) Байрон створив цикл поем, так званих східних або романтичних.

До цього циклу ввійшли такі лірико-епічні поеми: "Гяур" (1813), "Абідоська наречена" (1813), "Корсар" (1814), "Лара" (1814), "Облога Коринфа" (1816), "Паризина" (1816). "Мазепа" (1818) і "Острів" (1823) створені трохи пізніше.

Події у цих творах в основному відбувалися на Близькому Сході або на Півдні Європи, здебільшого у Греції. У центрі уваги автора - історія романтичного героя, історія, у якій майже завжди центральним був любовний епізод.

Героєм "східних поем" став бунтар - індивідуаліст, який заперечував всі закони свого суспільства, повставав проти людей і Бога. Це типовий романтичний герой, для якого характерні винятковість особистої долі, сильна пристрасть, трагічна любов. У ньому читачі впізнавали самого Байрона. Отже, байронічний герой - це зневірена людина, яка гордо ненавиділа суспільство, що відвернулося від неї, і мстила цьому суспільству. Таким, наприклад, був Конрад - персонаж "східної" поеми "Корсар":

Обманут, избегаем все сильней,

Он с юных лет уж презирал людей

И, гнев избрав венцом своих утех,

Зло нескольких стал вымещать на всех...

Тиражування цього героя, масове наслідування його в житті і літературі створили течію "байронізм" - неприйняття буржуазних форм існування, протест проти бездуховності нового світу, проти тиранії, пригнічень. При цьому Байрон не був ні прибічником мас, ні оптимістом. Його рішучість боротися самостійно, навіть якщо не було надії на перемогу, тільки міцніла.

Загальні особливості "східних поем":

o наявність певного сюжету; подана історія героя, часто уривчасто, з недомовками;

o місце дії зображено досить узагальнено, хоча Байрон побував у місцевостях, котрі змальовував;

o картинам природи відведена значна роль (образи моря, скель, дерев, різнобарвних квітів тощо);

o розповідь побудована з окремих епізодів найдраматичнішого характеру так, що пізніші події згадуються перед більш ранніми;

o недомовленість, пробіли в біографії центральних персонажів, глухі згадки про якісь страшні, трагічні події в їхньому минулому створили ореол загадковості, віщували нещастя;

o персонажі (носії зла) гинули чи вмирали від душевного болю;

o головний герой повстав проти людей і Бога: зруйнував чужі долі, розбив серця тих, хто його любив, порушив суспільні закони і моральні норми;

o більшість образів змальована автором так, що викликала подвійні почуття. Вони принесли страждання іншим, але трагічно страждали і самі.

Зразком структурної та образної системи, конфліктів і центральних постатей східних поем стала перша з них - "Гяур". Події в цій поемі відбувалися у Туреччині (як засвідчено у підзаголовку поеми - "Фрагмент турецької повісті"). її історичний час визначено у передмові автора, але ніяк не відтворено у тексті. У поемі це час південних лінощів і розкішної знемоги у палаці багатія Гассана, час кривавих сутичок, безкінечно довгих днів спогадів і страждань Гяура у монастирі, години його останньої сповіді. Про головного героя сказано мало. Залишилося невідомим навіть його справжнє ім'я, бо "гяур" - це зневажливе прізвисько "невірного". Лише в передмові згадано, що він венеціанець. Гяур, певно, зрікся своєї віри і став Магометом. Так він зміг зустріти невільницю Гассана Лейлу, яку пристрасно покохав. Вона відповіла на його почуття і погодилася втекти з ним. Про все це можна лише здогадуватися за натяками, розкиданими у тексті, бо саме з фрагментів складений сюжет. Ще нічого не знаючи про основні події, читач дізнався про важкий сум Гассана за Лейлою - зірницею його гарему. Потім перед читачем постали руїни колись розкішного і затишного палацу Гассана, який загинув у бою. Далі подано фрагмент про те, як уночі група якихось людей кинула далеко в море щось загорнуте у сувій, схоже на тіло. Лише поступово фрагменти могли скластися у цілісну історію. Стало зрозумілим, що заздрісний Гассан убив Лейлу, а її труп було кинуто у море. Гяур на чолі загону напав на воїнів Гассана, убив свого ворога, а потім сховався від людей і світу в монастирі. Він не спілкувався з ченцями, не молився у церкві, а тому його вважали жахливим грішником, що не розкаявся. Лише перед смертю колишній християнин сповідувався перед святим отцем і розповів про всю безмежність свого кохання до Лейли, загибель якої позбавила його бажання жити, про помсту Гассану, що не заспокоїло його серця.

Поема "Бепо" (1817 р.) відкрила італійський період творчості Байрона. Італійські враження загострила історичне почуття поета. В цей час була створена історична романтична поема "Мазепа" (1818 р.), остання з творів про сильну особистість байронічного типу. Вона значно відрізнялася від "східних поем": її герой не вигадана загадкова постать, а видатна історична особа, який попри всі випробування і страждання не впав у відчай, а став гетьманом України. Джордж Байрон із симпатією змалював Мазепу, як людину сміливу і могутню, постать романтичну і титанічну. Звичайно, твір Байрона - не історичне відтворення реальної постаті Мазепи, а поетичне уявлення про романтичну, сильну і переможну особистість.