Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

Люлька носилась при боці разом із кисетом, у якому завжди було кресало для добування вогню та «протичка» – палички для очищення чубука від смоли.

Стосовно самого тютюну, то в чистому вигляді його практично не палили, підмішуючи трави: чебрець, буркун, іноді сушений будяк. Тютюн кожного хазяїна був своєрідним за смаком і запахом. Дарувати, відсипати із кисету чи ділитись тютюном було ознакою довіри, символом приязні та дружби. Пізніше люлька на Україні була замінена спершу самокруткою з махоркою, а потім фабричними цигарками, втрачені й секрети приготуванню та вирощування українських сортів тютюну, співвідношення трав'яних домішок та їх використання. У давнину тютюном із спеціальними домішками навіть лікували від зубного болю, хвороб горла і астми. Будемо сподіватись, що час безповоротного прощання із минулим нашого народу скінчився, а почалась доба уважного дослідження, ретельного вивчення і умілого застосування стародавніх умінь, звичаїв та обрядів нашого народу.

Свята Православної Церкви. Церковний рік. Рухомі і нерухомі свята[372]

Господь Бог у надприродному раю Церкви посадив чудесне дерево, вічно живе й зелене, яке дарує нам щедрі плоди на вічне життя. Тим деревом є наш церковний рік. Він нагадує величну панораму, на якій яскравими барвами змальована історія відкуплення людського роду. Споглядаючи її, маємо нагоду замислитись і наново пережити світлі таємниці з життя Ісуса Христа і Пресвятої Богоматері. Тут постають перед нами героїчні подвиги й чесноти багатьох святих, мучеників і праведних душ. Тут ми переживаємо дні духовної радості й піднесення, а також дні святого смутку, посту, плату за гріхи й покути.

У церковному році замикається церковний календар, який дещо збігається, а дещо різниться від громадянського календарного року. Церковний рік нашої Української Православної Церкви не починається водночас із цивільним роком, себто першого січня, а Церковним Новим Роком, що починається першого вересня. Наш церковно-літургійний рік триває від першого вересня до 31 серпня. Отці Першого Вселенського Собору в Нікеї 325 року визначили день першого вересня як початок Нового Церковного Року. Ця дата лишилась у Нашій Церкві і до сьогодні.

Наша Церква в цей день згадує важливу подію з життя Ісуса Христа. Він прийшов до синагоги у Назареті і прочитав слова пророка Ісаії: «Господній Дух на Мені, бо він Мене помазав… оповістити рік Господній сприятливий» (Лук. IV, 18—19).

Церковний рік складений так, що в центрі його перебуває наш Божественний Спаситель, Пречиста Діва Марія, яка в справі відкуплення займає перше місце по Христі, стоїть найближче до Нього. Довкола особи Христа Господа і Його Пресвятої Матері ми бачимо велич прославленої Церкви, тобто всіх святих Старого й Нового Завіту.

Св. Церква, як добра мати, пам'ятає про своїх дітей, що відійшли до вічності, а також тих, які з волі Божої спокутують свої гріхи в чистилищі. Тому вона визначила осібні дні, що їх назвали поминальними, на моління і відправи за померлих, а також відводить у церковному році певні часи на свої духовні подвиги, молитви, пости й покути. Отже, наш церковний рік це могутній гімн честі й слави Богові, він ніби та барвиста веселка, що з'єднує землю з небом, а нас самих просвічує, очищає, освячує і підносить до Бога.

Свята і празники нашого церковного року, на думку Церкви, не мають бути для нас лише звичайними споминами історичних подій. Ми маємо їх щоразу знов і знов пережити у нашому серці, тобто, по суті, безпосередньо брати в них участь, немовби бути живими свідками й учасниками тих подій, що їх святкуємо. Ісус Христос не є мертвою особою, що колись жила, діяла і перейшла до історії. Ісус Христос вічно живий і діяльний. Він і сьогодні навчає нас і нагадує нам, освячує нас і прощає нам, за нас жертвується, нас спасає. «Ісус Христос, – каже св. Апостол Павло, – учора й сьогодні, той самий навіки» (Євр. XIII, 8).

Церковний рік для нас не лише животворне джерело любові до Ісуса Христа, але й джерело глибокого культу його Пресвятої Матері. Ісус і Марія невіддільні одне від одного, і тому не можна любити Христа і не любити Пречистої Діви Марії. «Хто почитає Христа, – каже св. Єпіфан Кипрський, – почитає також Марію: хто не почитає Марії, не почитає Христа». В одній грецькій пісні співається: «Тих, що не цілують Твою Святу ікону, Богородице Діво, уважай за безбожників і передай їх пекельному вогневі». А наш київський митрополит Георгій (1069—1072) у своїх «Заповідях» каже: «Хто не молиться з довір'ям до Св. Богородиці, хай буде проклятий».

Велику частину церковного календаря відведено пам'яті усіляких Святих. Своїм життям Святі переконливо засвідчують, що вони освятились тому, що наслідували приклад Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері, жили за наукою, оповіданою у св. Євангелії. Святі власним прикладом вчать нас, що святість доступна для людей усіх часів і усіх станів. Треба лише так любити Бога, як любили вони, і так у всьому хотіти Богові подобатись і виконувати Його волю, як це робили вони. Релігійні празники, свята завжди багато важили в житті народів, даруючи людям втіху, світлу радість. Усі свята церковного року поділяються на дві великі групи: на свята рухомі і нерухомі.

Два великі празники займають особливо почесне місце в нашому церковному році: це празник Христового Різдва і празник Христового Воскресіння, або Пасхи. Бо Христове Різдво – то початок, а Пасха – завершення відкуплення людського роду. І саме з цими двома празниками тісно пов'язуються певні свята, неділі та освячені часи.

У церковному році є свята, що припадають на різні числа року. Це пояснюється тим, що вони залежать від празника Пасхи, який не має сталої дати. Такі свята, що не мають сталої дати, називаємо рухомими.

Є свята, які щороку відзначаються в один і той самий день. Такі свята називаємо нерухомими. Як празник Пасхи є осередком свят рухомих, так і празник Христового Різдва є осередком свят нерухомих, хоча не всі нерухомі свята є залежні від цього празника. Ряд свят, що залежать від Христового Різдва, творять різдвяний круг.

Празник Христового Воскресіння, що належить до найбільших празників у році, характерний надзвичайним і довгим приготуванням, а також тривалим святкуванням його попразденства, що є наче продовженням празника Пасхи. Великодний цикл починається неділею Митаря і Фарисея за 10 тижнів перед Пасхою, а завершується через 8 тижнів після Пасхи неділею Всіх Святих. Він ділиться на час передпасхальний і час пасхальний.

Час передпасхальний – це чотири неділі перед постом: неділя Митаря і Фарисея, Блудного Сина, М'ясопусна й Сиропусна; Великий Піст, або Чотиридесятниця – від неділі Сиропусної до неділі Квітної, та вкінці Страсний Тиждень, що його звичайно зачисляють до Великого Посту.

Час пасхальний триває 8 тижнів. Вони йдуть у такому порядку: Неділя Хомина, Мироносиць, Розслабленого, Самарянки, Сліпородженого, неділя свв. Отців, неділя П'ятдесятниці, або зіслання Св. Духа, і неділя Всіх Святих.

Після празника Пасхи слідують дванадцять празників Господніх і Богородичних, які називаються двунадесятими. Одні з них рухомі, інші – нерухомі.

Нерухомих празників дев'ять: Різдво Пресвятої Богородиці – 8 вересня, Воздвижения Чесного і Животворящего Хреста Господнього – 14 вересня, Введення в храм Пресвятої Богородиці – 21 листопада, Різдво Христове – 25 грудня, Хрещення Господнє, або Богоявления – 6 січня, Стрітення Господнє – 2 лютого, Благовіщення Пресвятої Богородиці – 25 березня, Преображення Господнє – 6 серпня, Успіння Божої Матері – 15 серпня (ст. ст.).

Рухомих празників три: Вхід Господа до Єрусалиму, Вознесіння Господнє, Зішестя Святого Духа на апостолів, або Тройця.