Розділ «Частина п'ята «Та встане з него свята землиця…»»

І, охрестившись, Ісус зараз вийшов з води. І ось небо розкрилось, і побачив Іоанн Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Матв. III, 16—17). Ця подія показує, що Бог єдиний у трьох Особах.

Празник у 6 день січня називається празником Хрещення Господа і Богоявления. Бо при Хрещенні Христа Спасителя було з'явлення Пресвятої Тройці, а також особливо урочисте з'явлення Божества Спасителя, який всенародно розпочав Своє відкрите служіння в ім'я визволення світу. Божество спасителя явлено було при хрещенні Його і народу, і Хрестителю.

За словами св. Амвросія Медіоланського, день Хрещення Господа названий Богоявлениям тому, що в цей день Господь Явився не лише для того, аби Його побачили, а для спасіння людей. Св. Золотоуст говорить, що не той день, в який народивсь Спаситель, має бути названий Богоявлениям, але той день, в який він хрестився. Через народження Своє Він не всім був відомий, але через хрещення; до дня хрещення Він був невідомий народу. Чому і Богоявлениям зветься не той день, в який (Христос) родився, а той, в який хрестився.

І що народ не знав Його і не розумів, хто Він, почувши, що говорить Іоанн Хреститель. Відповів їм Іоанн, промовляючи: «Я водою хрещу, а між Вами стоїть, що Його ви не знаєте (Іоанн. І, 26). І що дивно, якщо інші не знали, коли ж і сам Хреститель не знав Його до того дня» (Іоанн. 1—33).

Початок празника Богоявления відноситься до часів Апостольських. У IV ст. святі отці Церкви: Григорій Богослов, Григорій Нісскій, Амвросій Медіоланський, Іоанн Золотоуст, Августин та інші залишили нам свої високі повчання, які й зараз чуємо під час свята Богоявления. В день Богоявления, після літургії, в пам'ять про хрещення Ісуса Христа у Йордані, Церква проводить велике освячення води на річках, в озерах, джерелах, колодязях. А саме місце, куди йдуть від церкви на освячення води, називають Іорданою. Богоявленську воду Церква використовує для скроплення храмів, жител та інших споруд.

Тропар: Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилось поклоніння: бо Родителя голос свідчив тобі, возлюбленим Сином Тебе називаючи, і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі.

Напередодні Водохрещів святкується «Голодна кутя», або другий Свят-вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутю та узвар.

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре.

Кутю, яка залишилась після вечері, виносять курам – «щоб добре плодилися».

Уже геть увечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін чи в садок і палять.

На другий день біля церкви святять воду. В окремих місцях України існує такий звичай окроплювати свяченою водою будівлі і кожну кімнату окремо. Кропиться свяченою водою і худоба – корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.

Після освячення води всі люди повертаються до своїх домівок.

Поки менша або старша дочка подасть на стіл обідати, батько сухими васильками кропить свяченою водою все в хаті та в господарстві, потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоку, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду.

На другий день після Водохрещ – Івана Хрестителя, або «посвятки». У цей день господар, вставши вранці, брав у руки той хліб-сіль, що лежав на покуті ще від «багатої куті», ніс у стайню, ламав на шматки і роздавав худобі разом із сіном, як останні різдвяні дари, – «щоб скотина плідна була».

Від Різдва до «Івана» жінки ховали свої починки – «щоб лихий ниток не плутав». А на «Івана» вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не брались. Молодиці йшли в шинок, там вони сходились «по родству» або «по кутках», як де ведеться – і пили горілку, співали веселих пісень та примовляли: «Тільки й притики, що починки превеликі!» Мовляв, час уже братися й до роботи.

Стрітення Господнє

(2 лютого ст. ст. – 15 лютого нов. ст.)

За законом Мойсея у євреїв кожен первісток чоловічої статі на сороковий день від народження мав бути посвячений Богу, для чого і приносився матір'ю у Божий храм. А коли, за законом Мойсея, минули дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити його перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу» (Лук. II, 22—24).

Немовля Господь принесений був у Храм Єрусалимський Богоматір'ю і Іосифом в нинішній день, який є сороковим від народження Спасителя.

За законом Мойсея жінці, яка народить дитину чоловічої статі, заборонено було входити у храм протягом 40 днів: це були дні очищення. До всякої святощі не буде вона доторкатися, і до святині не ввійде аж до виповнення днів очищення її (Левит. XII, 4). А по виповненні днів очищення її за сина або за дочку принесе вона однорічне ягня на цілопалення та голубеня або горлицю на жертву за гріх (Левит. XII, 6).