Розділ «від доби Романових до сьогодення»

1862 - Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За «вредное влияние на умы простолюдинов», з подачі Васілія Долгорукова, шефа жандармів, керівника горезвісного ІІІ відділу та керівника особистої канцелярії' імператора, на сім років до Архангельська було вислано Павла Чубинського, уродженця Нової Олександрівки Бориспільського району на Київщині, етнографа й поета, автора слів патріотичної пісні «Ще не вмерла Україна» (нині це слова державного гімну України).

1862 - Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу «Основа», який виходив від січня

1861 року до вересня 1862 року в Петербурзі. Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона назвав цей журнал «найпомітнішим проявом українофільства» в ХІХ столітті на території' Російської імперії.

1863 (18 липня) - Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії' Павла Валуєва - таємне розпорядження, адресоване Київському, Московському та Петербурзькому цензурним комітетам

- про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою. Питання української літератури було віднесено до розряду політичних питань, оскільки, як сказано в циркулярі, «прихильники малоросійської народності звернули свої погляди на масу».

Хвалячи чуйність Київського цензурного комітету та Київського генерал-губернатора (тоді цю посаду займав душитель анти-російського повстання в Польщі Микола Аннєнков) за те, що не допустив до друку українського перекладу Святого письма, давав Комітетові міністерське доручення: «пропуск же книг малоросійською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити». Ця позиція мала схвалення царя: «Про розпорядження цього було покладено на високість царя імператора погляди і Його Величності вгодно було удостоїти його монаршого схвалення».

Шестилітнє перебування Валуєва в кріслі міністра імперії', відповідального за охорону громадського порядку та державну безпеку, відоме різкою боротьбою з проявами національної самобутності уярмлених імперією народів (у першу чергу українського).

Українцям він асоціюється зі словами: «Української мови не було, немає і бути не може, а. хто цього не розуміє - ворог Росії».

Окрім того Валуєвим було заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети «Мета».

Час Валуєва та іже з ним промовисто ілюструє доступний в Ін-тернеті лист аноніма зі Східної України, надрукований у 1863 році у львівській газеті «Слово» (заснована в1861 році). У листі сказано:

«...Всякий німець вдесятеро кращий за суздальського слов’янина, турок ніколи так підло не душить сербів, монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить петербурзький уряд та великоруське общество... Як тільки хто примітив, що ви українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню, або як заговорите

зі знакомим або зі сім’єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубин-ський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об’являють... 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже півроку в тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша часть журналів московських те й робить, що топтає в грязь українців за те тілько, що вони українці., п’яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а одвічать їм не можна, бо цензура нічого не пустить... За українську одежу посадять вас у поліцію або поб’ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?. 3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва.».

1864 - Затвердження статуту про гімназію та протогімназію, в якому сказано, що навчання має проводитись лише «російським наріччям», як тоді офіційно говорилося.

1864 - Велике пограбування українських архівів. Після судової реформи тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви. Згідно з обіжником Міністерства юстиції' від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.

1869 - Запровадження польської мови в якості офіційної мови в освіті, у судах і в адміністрації' в окупованій Австрією Східній Галичині.

1869, 1886 - Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України з настановою: «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию.».

1870 - Вказівка міністра освіти російської імперії' Дмитра Толстого (одного з найбільших тогочасних реакціонерів, автора тексту Емського указу) про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців. що проживають у межах імперії, має бути обрусє.ніє.»28.

1874 - Було видано новий статут про початкові народні школи, в якому сказано, що навчання має проводитись лише російською мовою.

1876 (18 травня) - Таємний (Емський) указ Олександра II про повну заборону українського письменства, читаємо в «Енциклопедії' історії' України». Був він посиленням Валуєвського циркуляру, який, за оцінкою реакційних сил, був недостатньо ефективним. Сучасники Емський указ називали також «Юзефовичевим законом» (від прізвища головного його ініціатора, помічника куратора Київського учбового округу М. Юзефовича). Емський указ заборонив друкувати українською мовою оригінальні та перекладні твори (навіть тексти до нот), завозити українські книги й брошури, надруковані за кордоном, ставити українські вистави, влаштовувати концерти українських пісень та декламацій. Призвів і до заборони діяльності громад - напівлегальних організацій національно свідомої української інтелігенції', закриття наукового осередку тодішнього українофільства - Південно-Західного відділу Російського географічного товариства - та прихильної тоді до українців газети «Киевский телеграф». Указ наказував «не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису». За тим же указом лише особи, які довели свою благонадійність, допускалися до викладацької роботи. Тому став він основою для репресій професорів Київського університету. Отже «машина» обрусєнія29 була запущена на повну потужність.

Прямим наслідком дії Указу була активізація національно здорових українських сил. На хвилі подій 1905 року цар Микола ІІ змушений був підписати маніфест про запровадження політичних свобод. У такій ситуації Емський указ, який де-юре ніколи не скасовувався, на деякий час перестав діяти, проте вже за два роки про нього згадали.