Розділ «від доби Романових до сьогодення»

1876 - Указ про зобов'язання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначати вчителів-росіян30, а українців посилати до Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ. Це «загальне правило» діяло й за правління комуністів аж до проголошення Україною незалежності в 1991 році.

1876—1880 - Українських учених та педагогів Михайла Драго-манова, Павла Житецького31 та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького32 - лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. Щодо них був припис: «Немедленно выслать из края Драгоманова. и Чу-бинского, как неисправных и положительно вредных в крае агитаторов... с воспрещением въезда, в Южные губернии и столицы, под секретное наблюдение».

1876 - Видано Закон про повну заборону української мови не тільки в школах, але і в суспільному житті взагалі. У сучасних підручниках із педагогіки з цього приводу наголошується, що в другій половині Х!Х ст. у всіх початкових і середніх учбових закладах (...) українська мова не вивчалася навіть як навчальний предмет. Наслідком такої політики стала шовіністична розперезаність. У підручниках із педагогіки наводиться факт, що Миргородській гімназії' (Полтавщина) висіли таблички з попередженням: «В стенах гимназии воспрещается воспитанникам говорить на. мо-лорусском языке». А нам, прикидаючись дурником, знов і знов намагаються доводити, що вся денаціоналізація України була об'єктивним, природними процесом.

1881 - Заборона Синоду Російської церкви викладання в народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1881 - Закон, який дозволяв друк словників українською мовою, але російським прописом.

1884 - Заборона Олександром Ш українських театральних вистав у всіх губерніях та територіях заселених українцями. Для виконання того царського рішення, уже згадуваний Дмитро Толстой, займаючи тим разом посаду міністра внутрішніх справ та шефа жандармів, видав додаткове розпорядження про нагляд над українськими театральними групами та загалом за всіма «українофілами».

1888 - Указ Олександра III «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».

1889 (серпень) - У Києві, на 11-му Міжнародному археологічному з'їзді (такі з'їзди скликалися Московським археологічним товариством у різних містах Російської імперії) було дозволено читати реферати всіма мовами33, крім української.

1892 - Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

1894 - Рішення влади про заборону ввозу українських книг з-за кордону.

1895 - Заборона видавати українські книги для дітей, «... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными». Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: «Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. Воспретить». На українській граматиці, написаній російською мовою, цензор написав: «Наивно было бы надеяться на. дозволение печа-

^ irk

тать грамматику того языка, который не должен существовать ».

1900 (і наступні роки) - Цензурою виключаються такі слова як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.

1903 - Заборона користуватися українською мовою на відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві. Оскільки російська влада, виходячи з заборони усього українського, була проти увічнення в пам'ятнику зачинателя української класичної літератури, то гроші на це громада збирала усім миром. Далі влада ставила вимоги, що всі написи на пам'ятнику мають бути російською мовою. Коли всі перешкоди було подолано, влада поставила нову вимогу - говорити на відкритті лише російською. Це стало причиною, що урочисте відкриття пам'ятника (12 вересня) 1903 року перетворилось на велику національну акцію. У ній брали участь провідні тогочасні українські культурні діячі.

1905 - Комітет міністрів34 Російської імперії (такою була офіційна назва уряду), очолюваний Сергієм Вітте (міністром освіти був Володимир Глазов), відкинув прохання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

1905 - Ректор35 Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це «загальнодержавна інституція» і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.

1905—1912 - Міністерство освіти Імперії закрило на території' України 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.

1906 — 1907 - Закриття «Просвіт» в Одесі та Миколаєві.

1908 - Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Роси'.