Розділ «від доби Романових до сьогодення»

1708 (18 грудня) - Цар Петро І (кривавий) провів адміністративну реформу, критиковану зокрема істориком Сергієм Соловйовим. Він запровадив поділ тоді ще Московщини на губернії. Особливістю того поділу було утворення на території' де-юре автономного гетьманського краю, де-факто окупованого московитами, Київської губернії12. При правлячому гетьмані в Києві появився підпорядкований цареві намісник. Це був підступний і руйнівний крок.

1709 - Указ Петра І (кривавого) про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з московським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1709 - Петро І (кривавий) примусив скоротити число студентів Києво-Могилянськоі академії' з 2000 до 16113.

1713 - Московія наказом Петра І (кривавого) привласнює собі нашу назву РУСЬ-РУСІЯ-РОСІЯ. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі тисячолітню історичну та духовну спадщину української нації'.

1718 - Спалення, як вважають дослідники, за наказом царської влади архівів та книгозбірні Києво-Печерського монастиря (книги збиралися понад 700 років), які витримали навали монголів, поляків, татар14.

1720 - Наказ царя Петра І (кривавого): «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать. старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было».

1720 (20 грудня) - Петро І (кривавий) дав наказ київському губернатору князю Петру Голіцину (відомий в істори' тим, що за наказом Петра І підписав смертний вирок царському сину Олексію, хоч особисто розділяв погляди царевича), щоб «.во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма, оригинальные,

а. также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 - Наказ15 про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные».

1724 - Московська цензура наклала тисячу* рублів штрафу на ар-химандрита Києво-Печерської лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» (богослужбова книга-пісенник) «не совсем с великороссийским сходная». А чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

1726 - Розпорядження Синоду про заборону друкувати ті книжки, що раніше не друкувалися Санкт-Петербурзькою або Московською синодальною друкарнею.

1726 - Москва дає дозвіл Києво-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що він має бути перекладений на «великоруську» мову.

Петро II (1727 —1730)

1729 - Наказ Петра ІІ (внука Петра І) переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

Анна Іванівна (1730 — 1740)

1734 (26 січня) - Після смерті гетьмана Данила Апостола (у січні 1734 року) царським указом було відправлено до Києва князя Олексія Шаховського для формування «Правління гетьманського уряду», яке в російській літературі зветься канцелярією малоросійських справ, що була у віданні Сенату. Хоч очолюване Шаховським Правління (канцелярія) складалося з трьох росіян та трьох українців, проте саме він був фактичним правителем України, бо за указом цариці саме на нього покладалося завідування «усіма справами».

Реалізуючи таємні директиви цариці Анни, він провадив політику деморалізації та. денаціоналізації української старшини, злиття українців з росіянами також шляхом мішаних шлюбів. Одним з пунктів тих директив, як пише в «Історії України» Наталія Полонська-Василенко, мало бути недопускання зближення і шлюбів українців з Лівобережжя з українською правобережною шляхтою. Іншою царською таємною інструкцією доручалося Шаховському ширити серед населення чутки, що всі його біди, всі податкові тягарі й кривди людності походять, від гетьмана. Майже як нині, коли українцям втовкмачують, що всі їхні біди йдуть від опозиції. Особисто Шаховський надсилав у Петербург листи, що цариця надто «панькається»16 з українцями й пропонував зосередити всю владу в руках однієї особи, що сталося в кінці XVIII сторіччя.

1735 - Імператорським указом київському митрополиту «доручено» вилучити старопечатні книги й пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.

1736 - Новим царським намісником України було призначено першого заступника Шаховського - генерала, князя Івана Баря-тинського, що було пов'язане з потребою брати з України живу силу та матеріальні ресурси для війни Росії' з Туреччино.

1737 - Царський уряд, за твердженням професора Г. Івакіна, скасував підлеглість Києва Гетьманщині.

1737 - Московський намісник в Україні - князь Іван Барятин-ський, - у зв'язку з «новим» статусом Києва арештував київський магістрат, забрав і відіслав до Петербурга грамоти з привілеями Києву, сподіваючись, що українці забудуть свої права, бо «ссылаться им в вольностях будет не на что». Щоб українці якомога швидше забули про свої права й вольності, правителі Росії' наказали Барятинському застосовувати, на власний розсуд, практику нагород та покарань. І хоч за час його правління в Україні він удостоївся нових високих титулів, від цариці Анни, яка його явно фаворизувала, проте окремі його дії навіть у столиці імперії викликали роздратування. І в українських, і в російських джерелах згадується про скандальний арешт архієпископа Чернігівського Іларіона Рогалевського «за вызывающее отношение к русскому капитану Кобылину». Владика не допустив його до хреста.

Єлизавета Петрівна17 (1741 — 1761)

1750 - Після скасування Канцелярії' міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства.