Розділ «ЛЕКЦІЯ 7. ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. ВОЛЬТЕР, Д. ДІДРО»

Теорії драматургії присвячені такі драми Дідро: "Бесіда", "Роздуми про драматичну поезію". Ці твори були написані у зв'язку із власними драматургічними спробами письменника.

Реформа театру, задумана Дідро, виходила перш за все із політичних завдань Просвітництва:

♦ простолюдин;

♦ п'єси мусили порушуватися нові теми, нові проблеми;

♦ боротьбі людини із роком, фатумом треба було, а проти суспільної несправедливості;

♦ показував взаємовідносини різних верств населення;

♦ формування своєї власної особистості;

♦ перевага класицистичної теорії;

♦ поділ жанрів драматургії:

1. весела драма — предмет зображення — смішне, порочне;

2. серйозна драма — предмет зображення — обов'язок людини;

3. предмети третьої були сімейні негаразди чи народні катастрофи;

Дідро запропонував театру "Комеді Франсез" свою першу п'єсу "Побічний син", яка була поставлена на сцені лише 14 років потому (у 1771 році), зазнала провалу і була знята з репертуару. Друга п'єса "Батько родини" (1758) у 1761 році з успіхом йшла у театрі.

На місце високої комедії класицистів автор хотів поставити серйозну комедію — "сльозливу комедію", драму, у центрі уваги якої були б прості люди сучасності та їх високі почуття.

У 1773 році Дідро написав спеціальну працю, присвячену аналізу акторської майстерності — "Парадокс про актора". Письменник прирівнював майстерність актора до майстерності поета, драматурга, музиканта, виступав проти зневажливого ставлення до актора, яке панувало на той час.

Дідро вважав себе в першу чергу філософом, а не письменником. Саме цим пояснюється той факт, що з усіх написаних ним літературних творів він опублікував за своє життя лише роман в стилі рококо "Нескромні скарби" і кілька новел (найві-доміша — "Два приятелі з Бурбони", 1773).

Славу видатного письменника йому принесли твори: "Черниця" (1760), "Жак Фаталіст та його Пан" (1773), що вийшли друком 1776 року, і "Небіж Рамо" (1762—1779), що вперше з'явився друком у німецькому перекладі Й. В. Гете 1805 року.

У 1773 році, незабаром після повернення із Росії, Дідро закінчив роман "Жак Фаталіст та його господар", у якому проблема свободи людини була порушена більш глибоко і всебічно.

Це діалогічна оповідь, що включала в себе вставні епізоди та оповідання побутового характеру. Вміщені у ній динамічні сцени невимушено переходили у філософські роздуми, а наскрізна фабула була майже не відчутна. Прийом "подвійного відображення" — самого життя і думок про нього персонажів — підкорений єдиному завданню: безжальному суду над дійсністю.

Яскраві картини реального світу поєднані прийомом "великого шляху" (Жак та його безіменний Пан пересуваються від трактиру до трактиру).