Розділ «3. Життєвий шлях і періоди творчості Ж. Расіна. Естетичні погляди драматурга»

— намагання повернути літературу до життя, до реальних людей, до реальних людських відносин;

— утвердження права митця зображувати слабкості людської натури (зображення так званої "середньостатистичної людини");

— література і театр покликані морально виховувати читача;

— правдоподібність сценічної дії;

— обґрунтовування обов'язковості давніх сюжетів для трагедії;

— показував людей такими, якими вони є, а не якими вони повинні бути;

— створення не героїчних, сповнених пафосу трагедії, а трагедії любовно-психологічні, що відображали безсилля розуму перед пристрастю;

— страждання кохання, душевна боротьба, внутрішні протиріччя психології людини складають основний зміст п'єс Расіна.

"Андромаха"

У листопаді 1667 року Расін поставив свою велику трагедію "Андромаха" яка мала величезний успіх.

Расін звернувся до давньогрецької міфологічної тематики. Давньогрецький міф про Гектора та Андромаху, прославлених Гомером, Еврипідом та багатьма іншими античними авторами, неодноразово привертав до себе увагу наступних поколінь людства.

Французи "адаптували" поетичну легенду про юного сина Гектора Астіанакса до своєї національної історії, подібно до того, як це зробили давні римляни з іменем троянця Енея.

Юнак Астіанакс не загинув, як розповідають про це античні автори; він був дивом врятований і заснував французьку монархію, ставши прабатьком французьких королів. Так оповідали давні французькі хроніки. Отже, сюжет, заснований на легенді про Андромаху та її сина, лестив національній свідомості французів часів Расіна.

Андромаха — дружина Гектора, воїна, що очолював троянців у Троянській війні, якого убив Ахілл. Після закінчення війни вона стала полонянкою сина Ахілла — Пірра.

Драматург, ставлячи основних героїв трагедії перед однією і тією ж проблемою — вибором між обов'язком і почуттям, що суперечать йому, створив конструкцію, у якій персонажі пов'язані один з одним відносинами, що повторювалися: Пірр кохав Андромаху, але вона не любили його, оскільки залишалися навіть після смерті вірною Гектору; Герміона (донька царя С парти Менелая, її шлюб із Пірром повинен був укріпити союз грецьких держав) закохана у Пірра, але він кохав не її, а Андромаху, яка любила Гектора; Орест любив Герміону, але вона була байдужа до нього, а Пірра, який хотів Андромаху. У цьому ланцюжку тільки Андромаха любить того, кого їй любити наказав її обов'язок.

За концепцією Расіна лише в цьому випадку герой може врятувати своє життя і піднестися, у всіх інших випадках, коли про обов'язок забуто, на героя чекали нещастя і смерть. Пірр, що зробив Андромаху царицею, був підступно вбитий перед вівтарем греками на чолі з Орестом, що здійснював помсту за покинуту Герміону. Андромаха, чиї права визнали епірці, закликала їх помститися грекам за нового чоловіка. Вона виконала свій обов'язок, була врятована, всі інші герої, що забули про обов'язок під впливом пристрасті нерозділеного кохання, зазнали життєвого краху: Пірра вбито, Герміона наклала на себе руки, Орест збожеволів. Зображення торжества Андромахи на сцені знизило б трагедійність твору. Але була й інша причина відсутності головної героїні у фіналі. Расін-психолог досліджує проблему нерозділеного кохання як справжньою трагедію людини. Андромаха не виняток — її кохання до Гектора не могло бути реалізованим і робило її нещасливою незалежно від того, полонянка вона чи цариця. Однак зображення страждаючої Андромахи суперечило б філософському пафосу прославлення вірності обов'язку. Отже, Расін знайшов найбільш точне художнє вирішення цього протиріччя.

"Британік" Трагедія з історії Римської імперії розповідала про часи правління імператора Нерона. Агріппіна - - вдова Доміція Енобарба, батька Нерона, після другого шлюбу — вдова імператора Клавдія. За допомогою інтриг та злочинів вона допомогла Неронові посісти престол, а пізніше була вбита за його ж наказом. Це один із найважливіших персонажів трагедії.

Відійшовши від зображення героїв, яких характеризували доброчинність, схильність до слабкості та тих, що викликали у глядача страх і співчуття одночасно, як це було, наприклад, у "Андромасі", драматург пішов шляхом Сенеки, розділивши персонажів "Брітаніка" на позитивних, таких, що викликали співчуття (Брітанік, Юнія, Бурр) та негативних, таких, що викликали страх (Нерон, Нарцисе). Лише Агріппіна якоюсь мірою продовжує лінію Андромахи.

Нерон — римський імператор, син Агріппіни та Доміція Енобарба (Агенобарба), зведений брат Британіка, якого він отруїв у боротьбі за зміцнення своїх прав на престол та через ревнощі до Юнії, що кохала Британіка. Расін змальовав вісімнадцятирічного Нерона, що здійснив перший злочин. "Нерон не убил ещё свою мать, жену, наставников, но в нём зреют семена всех этих злодейств, он уже хочет освободиться от запретов, ненавидит своих близких, но прикрывает ненависть притворными ласками... Короче говоря, это чудовище в зачатке, которое, ещё не смея открыто проявиться, старается приукрасить свои дурные деяния", — писав про нього драматург у другій передмові до трагедії (1676). Нерон протягом усієї трагедії викликав лише жах, огиду, але аж ніяк не співчуття (на відміну від героїв "Андромахи"). Навіть кохання до Юнії, що охопило його, і про яке він розповідав під час своєї першої появи на сцені, не наблизило його до глядача. Якщо пристрасно закохані Орест та Пірр здатні були виконати будь-яке бажання своїх коханих, то Нерон здатен лише завдавати дівчині страждань. Намагаючись використати кохання Юнії та Британіка проти свого суперника, Нерон обіцяв не вбивати Британіка тільки в тому випадку, якщо Юнія відмовить йому у своєму коханні; при цьому він буде із сховку спостерігати за сценою пояснення. Відчуваючи ревнощі, Нерон одночасно "розважається грою", спостерігаючи за стражданнями Британіка та Юнії. Побачивши Британіка на колінах перед коханою після того, як вона пояснила причину своєї вимушеної холодності, Нерон міг здійснити свою погрозу, однак робить це пізніше, не відкрито, а підступно. Оголосивши про своє прагнення примиритися з Британіком, він запросив його на бенкет та підносить чашу з отрутою. Британік, який не підозрюва підступу, випив за дружбу і миттєво помер.

"Федра"