Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625

На доповненнє уривка з невиданих оповідань кс. Йоиньскогонч про сїмю Наливайків, поданого вище на с. 218, наводжу ще уривок, теж не виданий, про самого Северина: Erat Nalevayko ostrogiensi cive patre natus, in novo oppido, quod Zaslaviam vergit. Hicpater tres filios singularis improbitatis edidit. Primus erat Ostrogiensis arcis in templo protopopa sive archidiaconus, perniciosissimae schismati immersus, qui moriens testamento cavit ne penes ullam ecclesiam sepeliretur, rationem apponens: scio huc Ostrogium venturum latinum ritum, guare etiam ossa mea, ne cum latina ecclesia conveniant, sepelite me in campis. Minimus natu frater Nalevaykonis erat professione et pelio et caupo, paris impietatis. Medius erat hic, qui artificio pelionum postposito, turbae se kosakorum immiscuerat, atque 30 millium exercitus post mortem Lobodae dux praefectus a tumultuante plebe. Anno 1597 adversus hunc Źółkiewski expeditionem apparavit atque aliqnot praeliis attritum caepit cum praefectis legionum. Qui cum per forum Leopoliense ducerentur, Nalewayko transiens templum metropolitanum (ibat autem eques vinctus sub albo equi (sic) compedibus) movens caput dixit: o parochia, parochia, in medio tui habituri erant equi stationem, versissem enim te in stabulum. Varsaviam adductus kosatico more et die et nocte tractabatur neque permittebatur somnum capere, sed si quando declinabat occulos in somnum, peditibus ad id vigilantibus abtusa parte securis monebat[ur] vigilantiae. Tandem aereo (не читке) equo candenti impositus fuit ac candenti corona coronatus. Denique capitis sententiam tulit. Aliqui tum affirmabant, quod ante mortem abiuravisset schisma. — c. 203-3.

7. Козачина в перших двох десятилїтях XVII в.

Ся доба в житю козачини належить до найслабше розроблених. До недавнього часу найбільш докладним обробленнєм її була Исторія возсоединенія Руси Куліша, т. II, з деякими додатковими замітками в Матеріалах для исторіи возсоединенія; та й тут меньше фактів, а більше загальників і реторики, хоч є й чимало інтересних гадок, Пізнїйші працї Кулїша, входячи загально і в сю добу, дають іще меньше. Костомаров в своїм вступі до Богдана Хмельницького трактує її дуже побіжно. Еварницький опираєть ся на Кулїшу, Соловйові й ин. і не дав нїчого інтересного. В загальних курсах росийських і польських — як курси Соловйова, Іловайского, як старші оброблення Жиґимонтових часів названі вище — Нємцевіча, Сярчиньского, або Szujski Dzieje Polski III — знаходимо тільки відокремлені епізоди з історії козачини. Ще меньше дають історії Туреччини й Крима (Гаммера, Цінкайзена, Говордза, Смірнова). Новійшими часами праця Доманицького довела зверхню історію козачини до конституції 1602 р., а Жукович в рядї розвідок своїх друкованих в р. 1902-6 звів до купи факти з житя козачини від початків XVII в. до р. 1625. Першим двом десятилїтям XVII в. присвячені його статї: «Московская смута начала XVII вЂка и ея отраженіе въ Литовско-польскомъ государст※, 1902, «Запорожское козачество въ Смутную эпоху», 1903 (сї розвідки війшли в його книжку: Сеймовая борба православного западнорусскаго дворянства съ церковной уніей съ 1609 г., I-II, 1903), далї: «Историческія обстоятельства, предшествовавшія возстановленію патр. Феофаном западно-русской церковной іерархіи» (Христіанское Чтеніе, 1905, V-VI і потім в III вип. тоїж книги Соймовая борьба). Тут доволї повно використаний джерельний матеріал, доповнений деяким недрукованими причинками, і хоч автор головно притягає ті факти, що стояли в звязку з церковною справою й слїдить за самою зверхньою історією козачини, без звязку з суспільно-економічним українським житєм, без ширшого суспільного освітлення, але як перегляд фактів сї статї його мають повну вартість. З історичних дїячів сеї доби тільки Сагайдачний має значнїйшу лїтературу: Максимовича ИзслЂдованіе о гетманЂ ПетрЂ КонашевичЂ Сагайдачномъ (1843) і Сказаніе о гетманЂ П. Сагайдачномъ (1850) — передруковані в І т. Собр. сочиненій. Статя в збірцї Антоновича Историческіе дЂятели Юго-Западной Россіи (1885). Лазаревскій Еще извЂстіе о московскомъ походЂ Сагайдачнаго (К. Стар. 1886, І) — маленька записка з курського лїтописця, Каманїна Очеркъ гетманства Петра Сагайдачнаго (Чтенія київські т. XV і осібно, 1901, зі збіркою документів, але мало інтересних взагалї і для дїяльности Сагайдачного спеціально). Зїдлива рецензія на сю статю Т. Корзона в Kwart. Histor. 1904. О. Чайківський Початки гетьмановання П. Сагайдачного. 1906 (Науков. Збірник присв. М. Грушевському). Всї сї статї одначе далеко не використовують матеріалу. Поза тим тільки згадана (прим. 4) статя Науменка про Сам. Кішку: Происхожденіе малорусской думы о СамуилЂ КошкЂ (К. Старина 1883, VI); Антоновича НеизвЂстный доселЂ гетманъ и его приказъ (ib. 1883, про Барабаша), йогож студия: Кіевскіе войты Ходыки — эпизодъ изъ исторіи городского самоуправленія въ Кіе†въ XVI-XVII ст. (ib. 1882, II і потім в Моноґрафіях) — м. и. про звісного київського війта сих часів, і нарештї недавня статя Жуковича про Бородавку й Сагайдачного — див. в прим. 8 ст. 587.

З моноґрафічної лїтератури, яка переважно тільки посередно займає інтересні для нас відносини й подїї, назву: A. Sokołowski Austryacka polityka Zygmunta III (Przegląd pol. 1878). I. Sas Stosunki polsko-tureckie w pierwszych latach Zygmunta III (Przegl. powsz. 1897), Układy o ligę przeciw Turkom za Z. III (ib. 1899), Wyprawa Zamojskiego na Mołdawę (ib. 1897). K. Górski Wojna z wojewodą wołoskim Michałem (Atuneum, 1892). Г. Форстенъ Балтійскій вопросъ въ XVI-XVII ст., т. I-II, 1893-4. С. Платоновъ Очерки по исторіи смуты въ московскомъ государст†XVI-XVII вв., 1899. A. Hirszberg Dymitr Samozwaniec, 1898. K. Górski Obleżenie Smoleńska w latach 1609-1611 i bitwa pod Kluszynem (Przew. nauk. i liter. 1895). Для внутрішнїх відносин ще нова статя: II. Ардашевъ Изъ исторіи XVII в. — Походъ Черкасъ (1612-4) (Журналъ Мин. Просв. 1898, VI) і коротший витяг з сеї статї в К. Старинї 1900, V: Походъ козаковъ въ СЂверную Россію въ нач. XVII в. Зазначу ще маленьку замітку: Евреи-козаки въ нач. XVII в. (К. Стар. 1895, V), про Жидів в козацькому війську, що ходило в Московщину перед р. 1613 — згадуєть ся тут ватага їх з 11 чоловіка. Про лїсовчиків: M. Dzieduszycki Krótki rys dziejow i spraw Lisowczykow, I-II, 1843-4. Для внутрішнїх відносин нова статя: A. Prochaska Wojewodztwo Ruskie wobec rokoszu Zebrzydowskiego (Przewodnik nauk. i liter. 1908).

Найважнїйша збірка актового матеріалу (польського) для сих часів — Pisma S. Źółkiewskiego, wydał A. Bielowski, Льв., 1861; далї Архивъ Югозап. Рос. III. І і Жерела т. VIII. З мемуарної та історичної сучасної лїтератури Гайденштайн кінчить ся на ливонській війнї, далї маємо хронїки Пясецкого, Вєлєвіцкого; для ливонської війни інтересні подробицї дає білоруська хронїка Боркулабівська (видана в перше у Кулїша Матеріали, і знову в київ. Университетских ИзвЂстіях, 1898, XII). З величезної маси матеріалу для історії московської смути згадаю важнїйші колєкції: Устряловъ Сказанія современниковъ о Диматріи СамозванцЂ, Мухановъ Подлинныя свидЂтельства о взаимныхъ отношеніяхъ Россіи съ Польшей, Русская истор. библїотека т. І і XIII. Матеріал актовий до історії смути не зібраний разом. З джерел турецьких — стара вибірка Сенковского Collectanea z dziejepisów tureckich т. І. Лїтература української пісенної традиції в прим. 4.

8. Київське культурне і церковне житє перших десятилїть XVII в. і відновленнє православної єрархії

Київський релїґійно-національний і освітний рух першої чверти XIII в. досї вистудіований дуже ще мало. Те що зроблено досї, містить ся головно в двох працях проф. Голубева: Исторія кіевской духовной академіи, I, 1886, і Кіевскій митрополитъ Петръ Могила и его сподвижники, т. I, 1883; тут зібрано трохи відомостей і про печерський кружок, розслїджені початки брацтва і брацької школи. До історії сеї школи ще дає дещо звісна нам уже праця Харламповича Западнорусскія православныя школы; меньше Яблоновского Akademia Kijowo-Mohilańska, 1899 (більш компілятивна). Полєміцї з поглядами Ґолубєва на початки київського брацтва присвячені статї Н. Оглоблина «Къ вопросу о началЂ кіевской академіи» (К. Стар. 1886, III) і Каманина «Еще о древности братства и школы въ Кіе※ (Чтенія київські, IX, 1895) — вони пробують оборонити істнованнє брацтва вже при кінцї XVI в.

З загальних курсів церковної історії ще найбільше займав ся сею добою Макарій (X с. 467-479), але теж спинив ся тільки досить побіжно на головнїйших фактах; ще меньше Пелеш і Чистович. З істориків надавав велику вагу сїй добі Кулїш, незвичайно високо ставлячи дїяльність Сагайдачного і особливо Борецького (сього зробив він ідеалом християнського, культурного дїяча); але він теж спиняєть ся головно на фактах зверхнїх, від відновлення єрархії почавши, і все більше впадає в своїм викладї в манєру белєтристично-риторичну (т. II і III Ист. возсоединенія). Не вистудіована близше навіть друкована спадщина київського кружка сих часів — київські видання, дуже цїнні для історії київського культурного житя сих часів.

Вичисляю досї звісні печерські видання 1617-1680 рр., з деякими подробицями, небезінтересними для пізнання печерського кружка:

1617. Часослов 4°, 21+192 л., з передмовами Плетенецького і Копитенського, ся остання передмова писана 20. XII. 1616, тому виданнє датуєть ся звичайно 1617 р. (титулова картка не заховала ся).

1619. Ανδολογιον, in fol. 16+1048 стр. з передмовою Плетенецького і клириків лавры печерскія» та вихідною статею «типограва» Памви Беринди; більше 20 ґравюр.

1619. Книга о вЂрЂ єдиной соборной апостольской церкве, 4°, 4+317+308 ст., перероблене і розширене виданнє давнїйшого, перших років XVII в.

1620. Божественная литургія, 4°, 16+56+521 стор. з передмовою Плетенецького, з ґравюрами.

1620. Номоканонъ, з передмовою П. Беринди, 4°, 4+140 ст. з двома ґравюрами.

1622. ВЂршЂ на жалосный погребъ Сагайдачного, 4°, 24 л., з 3 ґравюрами.

1623. Иже въ святыхъ отца нашого Іоанна Златоустого... бесЂда на 14 посланій св. ап. Павла, in fol., 34 ст. і 3202, стовпцї. Переклад єромон. Кипріана, справлений Лавр. Зизанїєм, Зах. Копистенським і П. Бериндою, з передмовою Зах. Копистенського, з присвятою кн. Стеф. Четвертинському «пресвЂтлыхъ великихъ княжатъ росскихъ потомкови» і (в иньших примірниках) Фед. Копистенському від П. Беринди, з віршами Стеф. Беринди на герб. Плетенецького; як друкарі згадані Тимофій Олександрович, Стеф. Беринда і Тимофій Петрович велика ґравюра Іоана Злат. і кілька дрібних.

(1623. Тріодь пісна in fol., близше не знана).

1624. Номоканон, з передм. Зах. Копистенського і вихідною статею друкаря Тар. Земки, 4°, 8+175 стор., 2 ґравюри.

1624. Іже въ святыхъ отца нашего Іоанна Златоустаго... бЂсЂды на дЂянія святыхъ апостолъ, переклад примикирія п(ечерського?) клирика церкви львівської й дідаскала грецької мови Гаврила Дорофеєвича, правлений єром. Йосифом Святогорцем і П. Бериндою, з передмовами Плетенецького і З. Копистенського і віршами на герб Долматів Т. Земки і (в иньших примірниках) з віршами і присвятого З. Копистенського Стеф. Четвертинському; в вихідній статї сказано, що книга вийшла коштом Конст. Долмата. In fol., 24+534 ст. і 22 ґравюри.

1624. Псалтирь, з передмовою Йосифа Кириловича монаха, з гербами Плетенецького і Долмата й віршами до них, 4°, ст. 24+456, з кількома ґравюрами.