Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625

Що до змісту то поминаючи українські редакції тем загальних, мандрівних, де тільки зовсїм механїчно вклеєно часом якогось «козака», маємо серію, досить велику, пісень історичних в ширшім значінню, або історично побутових, які малюють нам козачину і житє козацьких часів в типових образах без звязку з конкретними особами чи подїями. Такі піснї про татарські напади і забираннє ясиру (Антонович і Драгоманов ч. 21, 22, 25, 26, 28, 29), невільницькі плачі (ib. ч. 30, 31), думи про утечу трох братів з Азова і смерть трох утїкачів над Самарою (ч. 35 і 51) — фраґменти величного невільницького циклю. Далї, піснї про козацьку війну в степах — як прегарна дума про козака Голоту (ib. ч. 43), про степову сторожу (ч. 36-9), пор. замітки і матеріали до сеї піснї др. Франка ч. 8), про смерть козака у степу (Антонович і Драгоманов ч. 58-60, Франко ч. 9). Нарештї цикль пісень про козацький обичай — як стара запись піснї про козака і Кулину (пісня козака Плахти) і серія пісень про відносини до жінок, дївчат, сїмї — частина їх зґрупована дром Франком на підставі розміру (Студії с. 154).

Другу катеґорію творять піснї історичні в тїснїйшим значінню, що малюють певні конкретні подїї чи особи. Ся друга катеґорія одначе в данім разї не відріжняєть ся сильно від першої, тому що й особи й подїї дуже мало і в нїй індівідуалїзовані: переважно бачимо тільки самі ймення досить механїчно або й припадково причеплені до типів чи образів історично-побутових. До сеї катеґорії окрім пісень викинених уже безповоротно з історичного репертуару, як сфальшовані, і також безсумнївно підроблених, але ще прийнятих, хоч і з сумнївами, в корпус Антоновича і Драгоманова, як пісня про «Лядський ріг» (Лянцкороньского), про Свирговського (Антонович і Драгоманов І ч. 39 і 41), зачисляють ся такі піснї:

                пісня про Байду-Вишневецького;

                пісня про гетьмана Богдана в жалобі;

                дума про Самійла Кішку, з згадкою про Сем. Скалозуба;

                пісня про здобутє Варни;

                дума про Олексїя Поповича, з згадкою про гетьмана Зборовського;

                пісня про Сагайдачного.

Пісню про Байду мав я нагоду недавно розібрати (статя в III т. київських Записок: Байда-Вишневецький в поезії й історії, 1909), в звязку з історичною й лєґендарною традицією про Вишневецького (там вказана й иньша лїтература)[1532] і там я вказав, які незвичайно слабкі і далекі звязки вяжуть пісенного Байду з історичним Вишневецьким. Ще гірше посміяла ся поетична традиція з статочного Сагайдачного, привязавши його імя до образка запорожського гультяя (див. вище с. 373-4); проби дати фактичну обстанову з житя Сагайдачного сьому пісенному образу зістають ся натяганнями. Пісня про Богдана в чорному оксамиті зближаєть ся з особою Богдана Ружинського з значною правдоподібністю з огляду на звістку про те, що Татари взяли в неволю його жінку (див. мою статю про нього в Записках львів. т. XVI с. 9); пісня в кождім разї обробила сей мотив дуже загально, або обшлїфувала ся так, перейшовши через уста поколїнь. Пісня про Варну з деякою правдоподібністю звязуєть ся з погромом її в р. 1606 (див. вище с. 326). Натомість згадку про Грицька Зборовського гетьмана запорозького в думі про Олексїя Поповича дуже тяжко звязувати з Самійлом Зборовским, як роблять звичайно (Антонович, Сумцов, Дашкевич). Побут Самійла між козачиною був короткий, нїчим особливим не замітний, в нїякі походи морські він не ходив (покликують ся на оповіданнє Папроцкого, але то малозначна екскурсія на лови, na zwierz na wyspy morskie коло устя Днїпра), бурі з козаками на морі теж не перебував. Уже скорше б можна вказати на иньшого Зборовського, козацького ватажка 1610 р. (див. вище с. 333), хоч і сей настільки слабо виступає в джерелах наших, що годї на тім зближенню наставати.

Найбільш виразисто нїби виступає Самійло Кішка в чудовій думі — найбільшій розмірами. Вона описує, як визволив ся він з турецької неволї після того як пробув у нїй 54 лїт. Пізнїйше записаний варіант кобзаря Крюковського (К. Стар. 1882, XII і знову в 1904, II, з записей Мартиновича) описує, хоч дуже блїдо і фраґментарично, як Турки беруть Кішку в неволю. Старші дослїдники припускали, що ся неволя мала місце перед звісною нам історичною дїяльністю Кішки, в перших роках XVII в.; вони вказували на те, що у Величка, в листї Сїрка згадуєть ся морський похід Кішки перед 1575 р. (II с. 380)[1533], і здогадували ся, що по тім мала місце та довга неволя Кішки (Антонович і Драгоманов с. 227). Але кілька лїт пізнїйше Антоновичу стріло ся італїйське оповіданнє 1643 р. про те, як руські невільники опанували ґалєру і визволили ся з неволї; в сїм оповіданню пізнано історичний прототип думи, і на сїй підставі д. Науменко в своїй розвідцї про думу поклав неволю Кішки уже на р. 1620, за Величком[1534].

В 1894 р. прибуло ще иньше автентичне оповіданнє — чолобитня головного героя сеї епопеї, калузького стрільця Івана Семеновича Мошкіна цареви за жалованнєм. Вона була видана в Чтеніях московських, і даючи справозданнє з них в Записках львіських (т. VII с. 22) я вказав на звязь її з думою, а проф. Антонович, видаючи її разом з італїйським мемуаром в II т. Мемуарів къ ист. Южной Руси, висловив погляд, що подїя 1643 р. в думі була скомбінована з традицією про неволю і визволеннє Кішки, яке могла мати місце в XVI в., перед гетьманованнєм його, коли жив і Скалозуб, згаданий в думі.

Як гіпотеза, ся гадка про анальоґічну традицію про Кішку, скомбіновану потім з подїєю 1643 р., може уйти. Але кінець кінцем і ся найбільш історично обставлена дума дає нам тільки новий приклад вповні механїчної звязи історичних імен тих часів з пісенними темами. Дума своїми деталями підходить до оповідань про епізод 1643 р. дуже близько, і не можна сумнївати ся в тім, що описує вона таки сей епізод. Кішка до того причастним не був, правдоподібно не жив тодї давно. І тим часом якимись недовідомими шляхами дума притягає його імя й робить героєм подїї, до якої він не належав, описує його подробицями зовсїм чужими, і т. д. Історично-побутовий образ з механїчно причепленим, через спільність мотивів, історичним іменем.

Маємо знову серію пісень де історично-побутовий образок звязаний з якимсь іменем, нам не звісним. Такі напр. думи про Марусю Богуславку, Івана Богуславця, Федора Безрідного, піснї про смерть Коваленка, козака Овраменка і т. и. Не завсїди можна їх відграничити від таких пісень, де імена героїв вимишлені, для характеристики (як козак Голота, або може й той Федір Безрідний), та й се не має значіння. За правило можна прийняти, що основою піснї служить факт дїйсний. Чи вона задержить при тім конкретне імя особи, чи затратить, се не зміняє властиво нїчого. Ми бачили, як свобідно оброблює поетична творчість навіть епізоди чи теми звязані з певними голосними історичними йменнями, або переносить сї ймення до епізодів зовсїм чужих; так само і ще меньше вона вязала ся темами з припадком захованими йменнями якого небудь нїкому не відомого Коваленка або Овраменка. З сеї доби маємо в народнїй поезії властиво тільки історично-побутові образи, де ймення не грають майже нїякої ролї.

5. Баториєва реформа

Я вказав в текстї (с. 158-160) на ті обставини, що центром пізнїйших козацьких традицій про козацькі свободи й вільности, про органїзованнє і зріст козачини зробили імя Баторія і його реформу. Козачина не богата була документами, не вела метрик і архивів, і грамота Баторія, захована припадком, послужила пізнїйшим часам опорною точкою для всяких переказів про початки козацьких прав і вільностей. Так Баториєва лєґенда розвивала ся в козацьких кругах, відси її луна розходила ся по польській суспільности, попадали її відгомони в лїтературу[1535], і потім сї лїтературні відгомони, за браком своєї, козацької літератури з XVII в., служили опорними точками для дальшого розвою і уґрунтовання сеї лєґенди в кругах козацьких. Найстаршу редакцію її з козацьких кругів маємо у Грабянки (с. 22-3) — вона опираєть ся очевидно на польскій лїтературній традиції Бєльского, Пясецкого, Твардовского, і додає до них лише кілька штрихів: Баторий дає козакам клейноти, військові запаси, від нього ведуть початок всї козацькі чини і т. и. Грамота Хмельницького з потвердженнєм Баториєвого надання, що обертала ся в запорозьких кругах в половинї XVIII і була сфабрикована, очевидно, по поворотї Запорожцїв з Криму (видана Скальковским в Исторії Новой СЂчи т. III і Бодянским в Чтеніях московских 1846 р.), не додає до Грабянківської версії нїчого нового (центр ваги її лежить в означенню запорозької території). Натомість у Симоновського козацька традиція здобуває важну подробицю, яка стала потім одною з найважнїйших складових частин лєґенди: шеститисячний козацький реєстр, роздїлений на 6 полків (с. 8). Другим, меньш важним додатком була лєґенда про другу козацьку резиденцію, побудовану для козаків Баториєм і названу по його імени Батурином (ЛЂтописи вид. Білозерським с. 55, звістка йде від Коховского). Нову версію дає лєґендї автор Історії Русів, замість старої військової козацької шляхетсько-козацьку: Баторий признає за козацтвом шляхетські права, рівно з шляхтою польською й литовською, надїляє значних товаришів маєтностями, заводить суди земські, ґродські, трибунальські, з статутовим правом (с. 28-9). І хоч як ся версія була фантастична й штучна, вона прожила довго і була повторена en toutes lettres не тільки Марковичом та його польськими приклонниками (у Чарновского І с. 90 і далї), але в деяких своїх елєментах (як напр. «судебный трибуналъ въ БатуринЂ») була затримана ще в курсї Еварницького (II с. 61). Старша ж версія Грабянки-Симоновського з повним довірєм повторяла ся істориками України до найновійших часів (у Костомарова, у вступі до Б. Хмельницького І с. 20-1, вид. 1884, у Антоновича в його Бесїдах, у Еварницького в його курсї й ин.) — не вважаючи на скептичні остереження, що підносили ся вже від 1870-х років.

Кулїш, лїпше очитаний в польськім історичнім матеріалї XVI в., перший піднїс голос против Баториєвої лєґенди. Правда, в Исторії возсоединенія він думає, що сучасні історичні матеріали «подтверждаютъ, въ извЂстной степени, лЂтописное сказаніе о Баторіевской регуляціи козацкаго войська» (І с. 94), тільки не хоче йти за всїми подробицями традиції XVIII в. («едвали слЂдуетъ понимать эту регуляцію въ смыслЂ раздЂленія козаковъ на полки и проч.»). Але кілька років пізнїйше, в Матеріалах до исторіи возсоединенія Руси, 1877 (с. 11), публїкуючи унїверсал Батория до козаків 1579 р., він уже рішучо не хоче вірити про якусь «реґуляцію» козачини Баториєм. Сї скептичні гадки були розвинені докладнїйше доперва в 1890-х рр. В 1896 р; зявилась статя Ол. Яблоновского Kozaczyzna a legitymizm, dwie legendy polityczno-historyczne Ukrainy — batoryańska i baturyńska (Ateneum 896, VIII), де він спиняючи ся близше над лєґендою про Батурин, зачіпав і Баториєву лєґенду взагалї. Слїдом вийшла статя А. Стороженка Сводъ данныхъ о ЯнЂ Орышевскомъ, запорожскомъ гетманЂ временъ Стефана Баторія (К. Старина 1897, І), де він коротенько збирав деякі документальні звістки про розпорядження Баторія що до козаків, не входячи в оцїнку традиційних звісток про них. Рік пізнїйше, з приводу «Бесїд» проф. Антоновича, де підтримував ся традиційний погляд на Баториєву реформу (шеститисячний реєстр, орґанїзацїя козацької верстви), дав я коротку історію козацької орґанїзації й Баториєвої реформи в своїй статї «Примітки до історії козачини» (Записки т. XXII). Потім в р. 1903-4 вийшло нараз ще кілька праць присвячених Баториєвій реформі: Волод. Яроша Legenda Batoryańska. Krytyczny szkic z dziejów Zaporoża (Kwart. histor., 1904), Ол. Яблоновского Trechtymirów (ibid., 1904), згадана вже вище книжка Стороженка С. Баторій и днЂпровскіе козаки, 1904. Працї Яроша і Стороженка збирають звістки про Баториєві розпорядження й збивають традицію про орґанїзацію Баториєм козачини; в сїй війнї з традицією обидва йдуть навіть задалеко, силкуючи ся довести, що Баториєві реформи нїчого не дали для правного становища козачини, а Ярош доводив навіть, що Баторий спеціально хотїв знищити козацьку автономію, признану реформою Язловецкого; я в текстї виясняв хибність сих поглядів. Пізнїйше зявив ся ще критичний огляд Доманицького: Чи була реформа Баторія? (Науковий збірник присвячений М. Грушевському, 1906). Потім згадана вище критична статя Любавского з приводу книги Стороженка, і статейка сього останього: Новыя подробности къ біографіи запорожскаго гетмана Яна Орышовского (київ. Чтенія т. XIX). Нарештї кілька місяцїв тому зявила ся названа вже статя І. Крипякевича: Козачина і Баторієві вольности (Жерела VIII), де автор, відкидаючи Баториєву лєґенду, стараєть ся оцїнити те значіннє, яке мала Баториєва реформа в житю козачини.

6. Лїтература козацьких рухів 1590-х років

Козацькі рухи XVI в. притягали до себе здавна увагу дослїдників і розроблені в порівнянню з иньшими частями історії козачини досить незле. Крім старших праць є кілька робіт новійших, які досить повно використували приступний джереловий матеріал. Але при хаотичности самих рухів і уривковости переважної части джерел все таки зостаєть ся в них багато неясного що до звязи, порядку, навіть простої хронольоґії подїй.

Крім загальних курсів історії козачини, вичислених вище, в прим. 2, займали ся ними працї польські, присвячені часам Жиґимонта III. Поминувши старші історичні працї, з XIX в. назвемо: Niemcewicz Dzieje panowania Zygmunta III, 1819 (нове вид. Туровского 1860); Siarczyński Obraz wieku panowania Zygmunta III, 1828. Спеціальнїйші працї: A. Bielowski Łoboda i Nalewajko (Głos львів. 1864 і варшавський Tygodnik illustrowany 1861, т. IV). Костомаров Отрывки изъ исторіи южнорусскаго козачества до Богдана Хмельницького (Библіотека для чтенія, 1865) — се перерібка працї О причинахъ и характерЂ уніи въ Западной Россіи, 1842, знищеної адмінїстрацією (під титулом Южная Русь въ концЂ XVI в. вона війшла в III т. його Моноґрафій). Оповідання І. Роллє (Antoni J.): Semen Nalewajko, opowiadanie z końca XVI w. (Przewodnik nauk. i liter. 1879, потім в Opowiadania historyczne, 1887, VI), Ks. Bazyli Ostrogski i jego zatarg z Коsińskim (ibid. т. VI), Na posterunku (atamau Zaporożców Koszko w XVI i XVII w.) (Szkice i opowiad., 1887, V). Корн. Заклинський Зношення цЂсаря Рудольфа II зъ козаками и ихъ участь въ р. 1594 и 1595 (Справозданнє гимназіи академичнои, 1882). И. Новицкій Князья Ружинскіе (К. Ст. 1882 IV) — тут про кн. Кирика. Ф. Николайчик Первыя козацкія движенія въ РЂчи Посполитой (Кіев. Старина 1884, III і IV). А. Стороженко Кіевъ триста лЂтъ назадъ (К. Стар. 1894, II) — про Верещинського і його дїяльность в Київі; тамже 1895, III п. т. Старинный проектъ заселенія Украины видав він рідку брошюру Верещиньского: Droga pewna do prędszego y snadnieyszego osadzenia w Ruskich krainach pustyń, 1590 р. В. А(нтонович) Къ Исторіи возстанія Наливайка (К. Старина 1896, X — документ з 1595 р. з коментариком). Е. Барвінський Причинки до істориї зносин цїсаря Рудольфа II і папи Климентия VIII з козаками р. 1593 і 1594 (Записки Наук. тов. Шевченка X, 1896). Вас. Доманицький Причинок до історії повстання Наливайка (Записки т. XL) і більша праця: Козачина. на переломі XVI-XVII в. (1591-1603) (ibid. т. 60-64 і осібно 1905).

З джерел крім сучасних хронїстів (з них особливо Бєльский й Гайденштайн — сей тільки неоправдано уживаєть ся замість ориґінала в польськім перекладї Ґлїщиньского, Спб. 1857, дуже свобіднім) мають визначне значіннє ще: дневник Лясоти (Tagebuch des Erich Lassota von Steblau, hrsgegeben von K. Schottin, Halle, переклад в Мемуарах относ. къ исторіи Южной Руси, пер. К. Мельникъ, 1890); лист-реляція Наливайка до короля, вид. в Zbiór pamiętników wyd. Broel-Plater, II; кореспонденція Жолкєвского (властиво Замойского), вид. кн. Любомірским п. т. Listy Stan. Źółkiewskiego, 1868 (виданнє дуже не особливе, можна сподївати ся лїпшого в новім кодексї листів Замойского — Archiwum Jana Zamojskiego, але вийшов поки що тільки І том, до р. 1579). Колєкцію документів з так зв. «Руської Метрики» видав я п. т. Матеріали до історії козацьких рухів 1595-6 рр. (Записки т. XXXI). Кілька листів з тих лїт видав А. Стороженко в XIX т. київських Чтеній п. т. Изъ переписки Запорожья XVI в. съ польскими вельможами. Нарештї кілька важних документів принїс VIII т. Жерел.