Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625

Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625

Королївські представлення не відвернули походу Ахмета-баші. Він пройшов до Білгороду й довідавши ся тут про козацький наїзд на Синоп, як сказано вислав, турецьку фльоту з Білгороду в Очаківський лиман, щоб козаків перехопити. Сам же, перейшовши Днїстер, потягнув тудиж суходолом. Від султана мав він порученнє побудувати замки на козацьких дорогах, щоб загородити їм приступ до турецьких країв. Такий оден замок зачав будувати на устю Богу при лиманї, а другий шість миль вище на Богу ж, при устю Чичаклею, де стояв колись городок Балаклей; на долїшнім Днїпрі мали бути відновлені колишнї замки — в Тегінцї, на правім боцї, і в Аслангородку — на лївім. Але се було вже в місяцї вереснї; зачинали ся вже осїннї непогоди, дощі, холоди, і роспочинати будову в таку пору серед безлюдних степів було пізно. Турецьке військо скоро занудило ся стояти «на пустім місцї», серед нього почали ся нарікання, непорядки. Баша побачив, що мусить іти чим скорше на зимівку за Дунай.

Коли з Царгороду прийшли листи про прислані султанському правительству від короля запевнення, що козаки будуть приборкані польськими військами, Ахмет-баша рішив з тим вертати. Вислав листи до короля і до Жолкєвского, де писав, що від узятих в неволю козаків з синопської експедиції він довідав ся, що всї козацькі походи дїють ся з волї самого короля або можнїйших пограничних панів (знаємо вже сї козацькі запевнення, що всї свої походи на Турків і Татар вони чинять не инакше як для короля, в службі річипосполитій), і здобич, яку забирають козаки в турецьких землях, вони «дають монастиреви королївському і пограничним панам». Довідавши ся про се, баша збирав ся вислати турецькі й татарські війська в границї Польщі, але султан спинив сей похід, і турецьке військо йде назад. Але польське правительство нехай доконче зробить з козаками кінець, бо більше вже нїякі оправдання не будуть прийняті, і Польщі не мине руїна і неволя з рук турецьких[1027].

Сї похвалки звучали досить неприємно, але й без них сама прогулька турецького війська під самі українські волости була дуже грізним симптомом. На Українї бути тої гадки, що тільки запізненнє сьогорішнє, та мобілїзація коронного війська і комісарських полків на козаків, яку Жолкєвскій робив можливо демонстративно, відвернули сього року турецький похід на Україну, але на весну треба сподївати ся Турків на ново; з ріжних боків доходили вісти про воєнні заміри Турції. Україна пережила дуже трівожні хвилї — «трівога, страх був великий, декотрі хотїли тїкати з замків, як би їх не підбодрило розложеннє війська і надїя скорого ратунку».

Правительство з огляду на турецьку небезпеку кинуло ся ще з лїта як скорше вислати на Україну свою комісію, визначену ще з весни на погамованнє української своєволї. Трибунали відложили справи участників комісії, й на день 10/X н. с. (30/IX с. с.) удало ся зібрати до Житомира бодай де кого з панів-комісарів: приїхав Януш Острозький, Януш Заславський, староста камінецький Калїновский, і Жолкєвский; головно постарав ся зібрати значні сили Острозький: показав себе і прислав «значний, правдивий княжий полк», як рекомендував його Жолкєвский. Кінець кінцем не дала комісїя того що могла б дати, але все таке значно покріпила коронне військо. З маєтностей кн. Збаразьких немалим полком зібрала ся їх служба. Шляхта Браславського воєводства рушила в загальний похід під проводом старости в поміч війську. З иньших країв також багато прибувало шляхти, «чуючи небезпеку що висїла над їх головами»[1028]. Як ми знаємо, мобілїзація робила ся на два фронти: против козачини й против турецького війська заразом; але небезпека від Турків велїла не доводити по можности до конфлїкту з козаками. Козаків було оповіщено й вони прислали на тойже час своїх відпоручників. Вони заявили, що близших інструкцій для яких небудь постанов від війська не мають, але військо готове сповнити волю королївську. Комісари дали їм таку ординацію:

Військо козацьке буде по старому звичаю нести пограничну службу, против Татар і Турків, провідуючи вісти про неприятеля і боронячи переправ, за певну платню, а власне річно 10 тис. золотих і 700 поставів каразії, що мають їм рік річно присилати ся до Київа.

Старшого матимуть з руки королївської від гетьмана коронного.

Пробуватимуть на своїх звичайних місцях (себто на Низу), на волость не виходитимуть, вибриків і прикростей нїяких не чинитимуть.

Козацькі сїмї й ті козаки, що мешкають в маєтностях державних, духовних і приватних, не будуть претендувати на свою осібну юрисдикцію — нїколи небувалу і богатьма соймовими законами скасовану (!), а будуть послушні своїм панам або їх намістникам яко власти від Бога даній.

Монастир терехтемирівський зістаєть ся при них, але має служити тільки для спокійного промешкання старим, хорим, скалїченим, до смерти їх. Але зберати чи скликати козаків до купи не можна їм нї там нї в иньшім місцї, бо тим самим скасували б те наданнє.

Не повинні на сусїдні держави без волї короля і річипосполитої нападати, давнї трактати держави з ними нарушати, анї людей своєвільних до себе приймати[1029].

Вислухавши сю інструкцію, козацькі делєґати сказали, що візьмуть її до товариства і обіцяють, що за пять тижнїв дасть воно на се відповідь. Ординація була того рода, що аби змусити козаків прийняти її серіозно і щиро, треба було б хиба погромити й розперіщити їх так як погромлено вісімнадцять лїт тому на Солоницї. На волость не виходити, в купи не збиратись, на сусїдні землї не ходити, панам дїдичам у всїм бути послушними — сеж було скасованнєм усїх прав, усього побуту й житя козацького. Але козаки, очевидно, вести до конфлїкту не хотїли і нїякого різкого протесту не заявляли, сподїваючи ся, що з того всього так само нїчого не вийде, як і з попереднїх соймових конституцій, що згадували ся в тім комісарськім рішенню. Комісари розложили коронне військо по правому боцї Днїпра від Київа до Черкас; Януш Острозький теж лишив своє військо разом з коронним, розложивши його в своїх староствах Білоцерківськім і Богуславськім. Зроблено се «для більшого постраху, аби козаки, бачучи, що річ серіозно трактуєть ся, були послушнїйші комісарським постановам, боячи ся якої небезпеки».

По сїм комісія розїхала ся. Козаки ж вислали депутатів до короля з листом, на жаль досї нам незвіснім в повнім текстї, — але зміст його можна в головнім відгадати; козаки правдоподібно вказували на якісь неможливости сповнити комісарські рішення і просили їх не примушувати до них. Король і сойм одначе потвердили комісарську ухвалу й поручили козакам її тримати ся. Сойм одначе формальних рішень не міг постановити нїяких, бо був розірваний, так що його голос у сїй справі мав значіннє моральне більше. З тою відповідю козацьких делєґатів відіслано по закінченню сойму, вже в квітнї 1615 р.

Козацький похід на Царгород 1615 р., невдалий похід Алї-баші на козаків, погром Кафи 1616 р. І похід на Трапезунт. Переговори Жолкєвского з козаками під Паволочю, похід Іскандер-баші на Україну і польсько-турецька умова під Бушею-Яругою

Сї пересилки й переговори були єдиним наслїдком комісії 1614 р. Козаки, в делїкатнїй формі, через своїх післанцїв зазначили неможливість подиктованих їм умов. Правительство не вважало можливим загостряти відносини з козачиною з огляду на перспективу війни з Турками й Татарами. Ще з осени приходили вісти, що хан ладить ся до походу на Україну, так само з Царгороду були трівожні вісти. Війна висїла в повітрі; турецькі говорення про те, що їх військо буде згоняти козаків, вважали тільки покривкою для окупації України, і на козаків в Польщі дивили ся як на головне забороло против сих плянів: як би Туркам козаків удало ся знищити, то тодї б безпечно Україну забрали. На випадок війни з Турками — що здавала ся неминучою — козаки були теж майже одинокою воєнною силою, якою правительство польське могло роспоряджати, бо з конфедерацією війска справа була ще й досї не закінчена, а до дна вичерпаний скарб і брак кредитів (сойм на поч. 1615 р. розійшов ся не ухваливши нїчого) не позволяли й думати про орґанїзацію якогось нового війська. В роспорядженню Жолкєвского в 1615 р. було всього 300 жовнїрів! Сподївання козаків, що з комісарських ухвал не вийде нїчого, вповнї оправдали ся, і козаки не вважали на їх зовсїм.

Уже під час сойму, на поч. 1615 р. прийшли звістки, що якісь своєвільні козаки з полковниками Челядкою і Коробкою війшли в границї в. кн. Литовського, збераючи контрібуції й чинячи всякі насильства. Сойм рішив видати до них унїверсал, а коли б вони не послухали ся, гетьман мав іти з військом — котрого не було.

На весну зараз козаки вибрали ся великим походом, на 80 човнах, не більше не меньше як на самі околицї Царгорода. Вийшли на берег під Царгородом між Мізевною і Архіокою, царгородськими портами, й спалили їх; султан бувши на ловах сам бачив з свого покою дим від того козацького огню. Страшенно розярений, казав він своїй фльотї прогнати козаків. Козаки, вважаючи себе безпечними, спокійно грабували околицї, свільки хотїли, потім забрали здобич і пішли назад. Турецька фльота догонила їх аж против устя Дунаю. Козаки не побояли ся, кинули ся на турецькі ґалєри, на абордаж, і погромили Турків. Самого адмірала турецького взяли в неволю раненого; давав він за себе 30 тисяч окупу, але умер, не вийшовши на свободу. Иньші Турки кинули ся тїкати. Козаки забрали кілька ґалєр турецьких і привівши їх під Очаків, на глум спалили на очах очаківської залоги[1030]. Потім великим військом напали на околицї Очакова, зайняли стада, штурмовали замок[1031].

В правительственних кругах польських рішено було вирядити нову комісію на козаків, але потім роздумали ся: король в листї до головного з комісарів, Ян. Острозького, поясняє, що козаків під теперішнїй час не треба дражнити, тому з комісією нема що зачинати: він просив Острозького замість комісії обернути своє військо против московських наїздів на сїверській границї. Правдоподібно, тудиж правительство хотїло обернути й козаків. Натомість прийшли вісти про козацький похід на Царгород. На нарадї сенату рішено вислати таки ту комісію на козаків, додавши ще нових комісарів. В трибуналах спинено («лїмітовано») справи комісарів, щоб дати їм спромогу вибрати ся в комісію[1032]. Але вони не вибрали ся, бо прийшла нова гроза, яка змусила їх пильнувати свого житя і добра. Розгнїваний козацькою відвагою султан носив ся з плянами пімсти і репресій. Насамперед послав Орду. Під осїнь того року (1615) впала вона на Поділє, звідти на Волинь. Гетьман Жолкєвский не мав з чим рушити против неї. Король росписав унїверсали до шляхти, але нїхто не рушив ся. Орда пройшла Поділє, «по локіть миючи руки в нашій крови, пустошачи все огнем і огнем, а нїде і на очі не побачивши піднесеної против неї зброї», як не без дотепу описувала се королївська пропозиція на сойм 1616 р.[1033] А хан вислав по сїй прогульцї глузливий лист до короля, хвалячи ся, що в сїм походї знищено 200 міст і иньших осад, а кождому Татаринови дістало ся по сїм, по вісїм, по десять невільників, а числа худоби нїхто не знає окрім самого Господа Бога. «Воювати держави — то спадщина, переказана нам батьками, а вам де брати ся до войовання? то не ваше дїло; хто хоче наїзжати і воювати — так треба воювати», глумив ся кримський розбійник, представляючи свій наїзд відповідю на той козацький напад на Очаків. «Не знаємо, чи то було за вашою відомістю, чи за радою і справою кн. Януша (Острозького), але знайте, що ми доходили до самого Камінця, і на будуще, що зможемо за божою помічю, не занехаємо того вчинити, а ви но вдячно приймайте»[1034].

Король мовчки мусїв прийняти сю нечувану наругу над річеюпосполитою, її державним значіннєм — і культурною місією в українських землях. Мусїв мовчки дивити ся на відновленнє, заходом нового румелїйського намістника, городків на Днїпрі — Аслангородка і Тягинки, вчинене того року[1035], і ще вислухувати від турецьких послів жадання, аби прислав поживу для турецького війська, що мало будувати сї замки на козаків, і приготовив для нього будівляні припаси[1036]. Хоч то добре було, що якісь перешкоди перебили турецький похід на Україну, що був призначений на сей рік. Але в осени знову «як олїй на огонь» — казав Жолкєвский на соймі: вибрали ся в Волощину вигоняти Томшу й садити на господарстві молодшого Єреміїєного сина Олександра українські маґнати разом з козаками: кн. Михайло Вишневецький і кн. Самійло Корецький. Польське правительство, недавно перед тим віддавши Томші Хотин, щоб його прихилити до себе, і тепер поспішало вислати йому запевнення, що ся експедиція зроблена без волї й відомости короля. Але в кождім разї в рахунок турецьких образ прийшла ще одна нова позиція.

На щастє війна з Персією стримала трохи розмах турецького гнїву. Вислано тільки турецьку фльоту на козаків під проводом Алї-баші, на початку 1616 р., а кілька місяцїв пізнїйше десятитисячне військо під начальством Іскандер-баші в Волощину, в поміч Томші на наїздників польських. Від польського правительства зажадано виведення своєвольників з Волощини і видачі їх партизанів — волоських бояр[1037].

Морська експедиція на козаків випала одначе жалїсно знову, як і першим разом. Алї-баша поплив до Днїпрового лиману, але козаки не убояли ся, вийшли на зустріч і вдаривши на турецьку фльоту, знищили її до решти. Взяли кільканадцять ґалєр і до сотнї човнів. Алї-баша ледво утїк сам[1038]. Потім козаки обернули ся на кримське побереже, повоєвали його, здобули і спалили Кафу, забравши й пустивши на свободу масу невільника. Се було голосне дїло, прославлене в похвальних нагробних віршах Петру Сагайдачному — завдяки їм знаємо і се, хто був гетьманом козацьким в сїм часї (про особи гетьманів не маємо певних звісток від самого 1610 р.):

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 40. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи