Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи — до року 1625

           Славні хлопцї,

           Пани Запорозцї,

           Побачили вони

           Скирду сїна в полї;

           Отаман і каже:

           «Оце ж браття, церква» !

           А осавул каже:

           «Я в їй сповідав ся»,

           А кошовий каже:

           «А я й причащав ся»...[1108].

Але ми знаємо тенденцію козаків — прибрати своє пограничне добичництво ідеальною шатою боротьби «з неприятелем св. Христа», і можемо зрозуміти, що навіть такому здичілому добичнику, який в потребі не давав спуску однаково нї Бусурману, нї свому одновірцю православному Московитину чи Білорусину — навіть йому приємно було чути якусь вищу місію в сїм козацькім житю, якийсь ідеольоґічний зміст в своїм буянню на степовім пограничу. Навіть в душі таких степових вовків ідея оборони релїґійних інтересів свого народу — себто того що в тім часї було найбільш ідеального, високого, святого, з чим звязані бували приодягнені іділїчним покровом спогади молодих, дитячих часів «на волости» — не могла не знайти певних созвучних струн. Але мусимо памятати, що в тодїшнїй масї козачини отчайдушні козацькі Мамаї були тільки певною частиною, а переважна більшість її складали елєменти настроєні культурно і горожансько — хлїборобська і реміснича сїльська і міщанська людність, привязана цїлим серцем до того, що вважало ся підвалинами культурного, національного житя. А на чолї козачини стояли в значній части люде, що були плотю від плоти і кістю від кости тої української інтелїґенції, що на своїх плечах виносила національну справу свого народу — репрезентанти шляхетських і міщанських кругів українських, вихованцї нових шкіл як ті ріжні «рібалти» (школярі), призначені до виписки комісією 1619 р., і як сам тодїшнїй гетьман, що по словах його панеґіриста, був вихованцем Острозької школи:

           выхован в вЂрЂ церкви всходней з лЂт дЂтинских,

           шолъ потомъ до Острога, до наукъ уцтивых,

           которыи тамъ квитли, за благочестивыхъ

           княжатъ, которыи ся в науках кохали,

           на школы маєтностій много фундовали,

           абы ся млодь в наукахъ уцтивыхъ цвичила,

           церкви и тежъ ойчизнЂ пожитечна была —

           тамъ теды Конашевичъ часъ немалый живши

           и наукъ в писмЂ нашом словенском навыкши,