Розділ «Примітки»

Лїтописне оповіданнє про похід 1043 року маємо в двох верзіях: коротша в південній і північній верзії Початкової лїтописи, довша в Воскресенськім збірнику. В порівнянню з коротшою редакцією ся довша дає де що важне: участь Варягів, суперечку що до пляну кампанії, але разом з тим додано подробицю про чудесну причину бурі, мабуть пізнїйшу. Обидві верзії проминають битву коло Босфора, з рештою дуже близько згоджують ся з Скілїцою. Про сї верзії див. розвідку Кунїка в книзї Дорна Каспій c. 47 і далї. Найновійше писане про сю війну — у Шлюмберже (див. прим. 1) в т. III c. 460 і далї.

4. Дати Романового походу на Київщину і київського погрому (до c. 224-6)

Хронольоґія сих подїй дуже заплутана. Лаврентиєвська лїтопись — найстарша з компіляцій, що заховала нам серію звісток про українські подїї 1201-5 р.(Про джерела сих звісток новійші виводи (досить гіпотетичні) у акад. Шахматова Общерусскія лЂтоп. своды, Ж. М. Н. П. 1900, XI c. 153 і далї.), має заходи Рюрика до походу на Галичину і похід Романа на Київ і на Половцїв під 1202 р., а що Лаврентиєвська лїтоп. систематично спішить ся на оден рік в сїй части(Тому иньші компіляції (пізнїйші), що зачерпнули звістки з сих часів з иньшої компіляції — як Воскр., Никон. й ин. все датують сї подїї одним роком меньше.), перед тим і по тім (Див. нпр. дати під 1206 р. — Константин іде до Новгорода, смерть Романа.), то треба би рахувати 1201 р. Тим часом у Никити Хонїята, сучасника, що писав скоро по подїях, про похід Романа на Половцїв оповідаєть ся між подїями 1200 і 1201 р. Перед тим (c. 686 боннського видання) оповідаєть ся про арештованнє болгарського еміґранта Івана-Олексїя, що мусїло стати ся десь 1200 р., бо в панеґірику 1199 р. Никита не згадує про нього (див. Успенского Образованіе второго Болгарскаго царства — в XXVII т. Записок одеського унїверситета c. 325). Переходячи від того до історії половецького находу на Візантию, що перервав ся наслїдком Романового походу на Половцїв, Никита каже, що се стало ся на другий рік (τώ δ' έφεξής έτει); потім наступають подїї 1201 р. (як повстаннє Камізи й згода з Болгарами). Відповідно до того належало б похід Романа на Половцїв класти десь на початок 1201 року візантийського, вересневого, себто наш кінець 1200 р.; дуже полягати на сей вивід одначе не можна, бо ся частина Никитиної історії має досить плутанини — через невикінченнє (див. Успенского l. c. 322). На підставі Никити дослїдники датують сей похід то 1200, то 1201 р. (див. табличку при бонськім виданню Никити c. 900, Muralt Essai de chronographie byzant. c. 261, Успенского l. c. c. 366, Голубовского ПеченЂги c. 37). Дїйсно коли тримати ся Никити, то виходить, як я кажу — що найбільше початок 1201 р., а що по Лаврент. л. він справдї став ся «зимою», то у Никити булаб се зима 1200/1 р. (бо «зимою» в лїтописях звичайно значить сїчень-лютий, часом грудень, але не скорше). Тим часом по Лаврент. л., з тою редукцією її хронольоґії, і по иньшим компіляціям, що опирають ся на тій же архетипі — була б се зима 1201/2 р. Помирити сї суперечности я не вмію, а розрубувати — припустити у котрогось помилку не можу, бо не маю підстави до вибору між ними.

Меньша трудність з датою київського погрому. В Новгор. він стоїть під 1203 р., і з огляду на випробувану певність її хронольоґії сю дату можна б і прийняти, але в володимиро-московських компіляціях маємо рік 1202 (в Лавр. маємо 1203 р., але знаємо, що Лавр. спішить ся о оден рік). Сю суперечність одначе розвязати досить легко: в Новгор. л. ся звістка стоїть першою під сим роком, по нїй ідуть иньші звістки і між ними в другій ред. Новгор. — і другий похід Романа; правдоподібно, тут київський погром поставлено під 1203 р. на початок, бо він в дїйсности став ся при кінцї мартівського 1202 р. (в сїчнї). В компіляціях же володимиро-московських він записаний під 1202 р. як подїя з кінця того року == зима 1203 р. Тим способом зійдемо ся з Новгородською лїтописею.

Таким чином між походом Романа і київським погромом минає коло року — як тримати ся Лавр. л., і коло двох — як тримати ся Хонїята. В своїй Історії Київщини (c. 254) я приймав, що погром став ся зараз по походї Романа на Половцїв, і не я тільки: так обидві подїї стоять під одним роком у Воскр. (1202), так приймали деякі попереднї дослїдники, як Арцибашев, Голубовский; можна б знайти на се натяк і у Хонїята: оповівши про похід Романа на Половцїв, він каже: πλήν оύδε τά κατά τоύς ταυρоσκύδας τоύτоυς δ τότε χρόνоς παρέδραμεν άστασίαστα і оповідає про війну Рюрика в союзї з Половцями з Романом, себто про київський погром (c. 692). Тут є натяк, як бачимо, що се стало ся скоро по походї на Половцїв, але досить загальний тільки; правда, латинський переклад подає натомість: ео anno замість підкреслених слів, але се вже зовсїм довільно. Коли не хочемо відкинути зовсїм хронольоґії лїтописей, випадає нам прийняти 1203 р. А роздумуючи, бачу, що воно таки й неможливе, аби Романів похід і київський погром стали ся того самого (мартівського) року: руїна Київа сталась першого (чи другого) сїчня, а перед тим Рюрик ще спровадив Половцїв і Ольговичів, і на се треба було часу, а Роман ходив на Половцїв зимою, що значить звичайно сїчень-лютий, часом і грудень, але не скорше як я казав.

5. Лїтература Київщини й Київа

Київській землї присьвячені роздїли в курсах Бестужева-Рюміна, Поґодіна, Іловайского (див. вище прим. 1), Костомарова Черты народной южнорусской исторіи. Моноґрафії — моя про Київську землю в XI–XIV в., і Линниченка про віче (див. тамже). Внутрішнїй полїтицї Київщини присьвячують богато уваги також загальнїйші працї про полїтичні відносини Руських земель, як Сеерґєєвича Русскія юридическія древности, Самоквасова ЗамЂтки по исторіи рус. государств. устройства (Ж. M.Н. П. 1869, XI–XII), і т. и. Для історичної ґеоґрафії Київщини, історії осад і їх житя — вступний роздїл в моїй історії київщини, гл. VI Географії Барсова, III гл. ПеченЂгів Голубовского (про Поросє), Археологическая карта Кіевской губерніи Антоновича, а для західньої частини старої Київщини йогож карта Волинської ґубернїї, далї — Монетные клады Кіевской губерніи Біляшевського, 1889; Сказанія о населенныхъ мЂстахъ Кіевской губерніи Похилевича, 1864, і йогож УЂзды Кіевскій и Радомысльскій, статистическія и историческія замЂтки, 1887 (нове виданнє з попередньої прац.), з старших праць — Историческое обозрЂніе городовъ Кіевской губерніи (Кіев. губ. вЂдомости, 1846). Захїдньої київщини окрім Сборника свЂдЂній о курганахъ и городищахъ волын. губ. і Теодоровича Описаніе Волын. епартхіи (див. в прим. 1) дотикає ще лїтература Болоховської землї, вказана в т. III гл. 2. Спеціальнїйші статї вказані по части при текстї, по части в моїй Історії Київщини.

З городів київщини велику спеціальну лїтературу має лише Київ. Окрім праць про Київщину взагалї тут треба згадати — зі старших праць: Верлинского «Краткое описаніе Кіева», 1820, Фундуклея «ОбозрЂніе Кіева въ отношеніи къ древностямъ», 1847, митрополита Евґенія «Описаніе Кіево-Печерекой Лавры», 1826, 2 вид. 1831, і «Описаніе Кіево-софійскаго собора», 1825, Остромысленского «ИзслЂдованіе о церкви св. Иліи», 1830, статї Максимовича, зібрані в II т. його Сочиненій (1877), «Описаніе Кіева» Закревского (друге вид. 1868 р., в двох великих томах), Древности Россійскаго государства, Кіево-Софійскій соборъ, I–IV, 1871-87 (рисунки). «Сборникь матеріаловъ для исторической топографіи Кіева», 1874. Новійше: Захарченка «Кіевъ теперь и прежде», 1888 (недбала компіляція, але з гарними фототипіями); Слюсарева «Церкви и монастыри, построенные въ Кіе†князьями начиная съ сыновей Ярослава до прекращенія Кіевскаго великокняженія», 1892 (Труды Кіев. дух. акад. 1892, I–III); Антоновичъ і Армашевскій «Публичныя лекція по геологіи и исторіи Кіева», 1897; Петровъ «Историко-топографическіе очерки древняго Кіева», 1897 (старанно зведений матеріал, — критика його деяких поглядів, головно що до пляну 1628 р. у Голубева О древнЂйшемъ планЂ Kieвa, XII т. Чтенїй київ. істор. товар.); Петрова ж популярно зроблений огляд: «Кіевъ, его святыня и памятники», 1896; Айналова і РЂдина «Древности Кіева», 1899; сюди ж належить кінцева частина т. V Русских Древностей Толстого і Кондакова; короткий огляд старого Київа Антоновича в Трудах XI съЂзда II c. 135.

Спеціальнїйша лїтература, новійша: статї проф. Лашкарьова, зібрані в книзї: «Церковно-археологическія изслЂдованія, очерки в рефераты», 1898, статї неб, Лебединцева: Олегова могила, Дмитріевскій монастырь (Чтенія київ. істор. тов. І), О святой Софіи кіевской (Труды III арх. сьЂзда І), Описаніе Кіево-софійскаго катед. собора, 1882, Историческія замЂтки о Кие†(Kieв. Старина, 1884, X), Кіево-Міхайловскій Златоверхій монастырь, 1885, Кіевопечерская Лавра въ ея прощломъ и нынЂшнем состояныи, 1886, Еще одна изъ древнЂйшихъ церквей въ Kie†(подільська церква Успенія, Киев. Старина, 1887), XII, Церковь св. Василія, Спасъ на Вересто†ib. 1888, VII); «Кіево-златоверхо-михайловскій монастырь» (анонїмне) 1899; Айпалова РЂдина «Кіево-Софійскій соборъ»; 1899, єромонаха Антонина «Кіево-подольская успенская церковь», 1891; Малышевского «О церкви и иконЂ Богородицы Пирогощи» (Чтенія київ.істор. тов. т. V). Лїтература иньших городів Київщини — при текстї.

6. Лїтература заднїпрянських країв

Для історії Чернигівщини окрім роздїлів в вичислених вище загальних курсах маємо моноґрафії про Сїверську землю Багалїя й Голубовского і ґенеальоґічну працю Зотова О черниговскихъ князьяхъ по Любецкому синодику (див. прим. 1). Для історичної ґеоґрафії, окрім згаданих праць Барсова, ще арх. Філарета Ист. — стат. описание Чернигов. епархіи, арх. Леонида Церковно-историческое изслЂдованіе о древней области Вятичей (з московських Чтеній 1862 р.), Самоквасова — Древніе городы Россіи, 1873 (катальоґ городищ Чернигівської ґуб.), Голубовского ПеченЂги (для історичної ґеоґрафії Посемя), його-ж: ГдЂ находились существовавшіе въ домонгольскій період города: Ворголъ, Зарытый Оргущь, Сновскъ, Уменежъ, Хороборъ? (Ж. М. Н. П. 1903, V). З старших публїкацій згадаємо: Маркова О городахъ и селеніяхъ въ Черниговской губерніи, упомин. въ Несторовой лЂтописи — Період. сочиненіе, 1815, XL, Историческія свЂдЂнія о Черниговской губ. і Матеріалы для историко-статистическаго описанія Черниговской губ. — в Чернигов. губ. вЂд. 1846 і 1852.

Для історії Переяславщини, окрім загальних праць і спеціальних роздїлів, присьвячених її в курсах Поґодіна, Бестужева-Рюміна, Іловайского, Барсова — спеціальна моноґрафія Ляскоронского (див. в прим. 1), її доповняє його статя: Городища, курганы и зміевые валы въ бассейнЂ р. Сулы (Труды XI съЂзда); моноґрафії про Сїверську землю Багалїя і Голубовського для Переяславщини дають мало, бо виключно майже займають ся Чернигівщиною після її відокремлення, натомість моноґрафія _ Голубовского про Печенїгів займаєть ся спеціально історичною ґеоґрафією Переяславщини в гл. III. Треба згадати також статї Максимовича про Переяславщину в Собр. сочиненій (головно історично-ґеоґрафічного змісту), збірку статей А. Стороженка: Очерки Переяславской Старины, 1900, Падалки Къ вопросу о времени основанія г. Полтавы (в Х т. київських Чтеній). З старших праць згадаю Записки о Полтавской губерніи Арендаренка, Полтава, 1849, I–III.

З заднїпрянських городів більшу спеціальну лїтературу має тільки Чернигів, але переважно се старі, маловартні тепер статї: Маркова О достопамятностяхъ Чернигова, в московських Чтенїях 1847 р., осібно 1852, 2 вид. 1882, Домбровского Очеркъ города Чернигова и его области въ древнее и новое время, 1846, Котлярова Описаніе г. Чернигова, Черн., 1851, Маркевича Историческое и статист, описаніе г. Чернигова (в Чернигов. губ. вЂд. 1852 і в Описанії Філарета). Про чернигівські церкви з княжих часів, окрім старих статей з 40-х рр. (вичислених у Межова Р. ист. библ. III c. 397-8), див. Павлинова Исторія русской архитектуры с. 6 і далї, і його ж статя в час. Зодчій 1882, VI: Спасо-преображенскій соборъ въ ЧерниговЂ; Платонова Черниговскіе катедральные соборы и ихъ достопримЂчательности 1899, і реф. проф. Лашкарьова Церкви Чернигова и Новгорода СЂверска (видано з рукописи покійного, не вповнї вигладженої, в Трудах XI съЂзда т. II). Лїтература иньших городів вказана при текстї.

7. Лїтература Волини й Побужа

Лїтература давньої Волини не дуже бідна, хоч і має деякі значні прогалини. Окрім загальних праць, вичислених в прим. 1, згадаю з давнїйшого: С. Руссова волнскія записки, Спб., 1809, Максимовича Волынь до XI в. — Кіевлянинъ, II, 1842, Матеріалы для исторіи края (волинського) и зтнографіи В. Комашка, А. Перлштейна і М. Вербицького — Волын. губ. вЂдом. 1854, Карашевича Очеркъ православной церкви на Волыни, 1867, Крушинского Историческій очеркъ Волыни, 1867, Петрова Краткія свЂдЂнія о монастыряхъ Волынской епархіи, въ настоящее время не существующихъ, 1867 (Волын. еп. вЂд.). З новійшого насамперед треба згадати дві спеціальні моноґрафії: А. Андріяшева і П. Іванова і популярну публїкацію проф. Петрова (про них див. в прим. 1).

Спеціальнїйші працї: для Забужа — Крижановського Забужная Русь (статя загального характеру, передрукована в II т. його Собранія сочиненій, 1890), Лонгинова Червенскіе городы, историческій очеркъ, въ связи съ этнографіей и топографіей Червонной Руси, Варш., 1885 — книжка інтересна зібраним в нїй матеріалом, але написана хаотично й ненауково; популярна компіляція проф. Петрова Холмская Русь, Спб., 1887. Для Побожа — П. Молчановського Очеркъ извЂстій о Подольской землЂ до 1434 г., К., 1885.

Досить значна спеціальна лїтература русько-польських відносин Волини й Галичини XII–XIII в. — окрім працї Линниченка (що кінчить ся останньою чвертею XII в. і для другої половини XII в. дає дуже мало), Бальцера й иньших, вичислених в прим. 1, ще спеціальнїйше: Szaraniewicz Die Нуpatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur österreichischen Geschichte, Льв., 1872, K. Górski Stosunki Kazimierza Sprawiedliwego z Rusią, Льв., 1875 (з час. Przewodnik naukowy i literacki, (за мало критичне), L. Droba Stosunki Leszka Białego z Rusią i Węgrami, 1881 (Rozprawy i sprawozdania wydziału hist-filozof. akademii, т. XIII) (лїпше від попереднього).

Загальна лїтература історичної ґеоґрафії Волини вказана в прим. 1 (головнїйше: мапа Антоновича, витяги Самоквасова, опись Волини Теодоровича). З поодиноких городів дещо більшу лїтературу мають лише Володимир, Луцьк і Холм. Про старий Володимир — Памятники старины въ западныхъ губерніяхъ, зош. I–II, 1868, Дверницкого Археологическія нзслЂдованія въ г. ВладимірЂ волынскомъ и его окрестностяхъ (Кіев. Старина 1887, І), йогож Памятники древняго православія въ г. ВладимірЂ Волынскомъ, К. 1889, Левицкого Историческое описаніе Владимиръ-волынскаго храма построеннаго въ пол. XII в. кн. Мстиславомъ Изяславичемъ, К., 1892, И. С. — Мстиславовъ храмъ Успенія Божіей Матери во ВладимірЂ Вол., Спб., 1896. Про Холм статї в VII і VIII Памятників старины въ западныхъ губерніяхъ: Іловайского Даніилъ галицкій и начало Холма, Хрусцевича Г. Холмъ, й ин.; статя Іловайского (зовсїм поверховна) передрукована в II т. його Исторических сочиненій (1897); де що інтереснїйші передруковані тамже резюме його реферата і заміток до нього ґр. Уварова про лїтописну опись холмської катедри. Про Луцьк статя д. О. Левицького Луцкая старина в V т. київських Чтеній; книжка Стоцкого Łuck starożytny i dzisiejszy, Краків, 1876, дає также мало, як і згадані (в прим. 1) працї його про Волинь взагалї.

8. Справа окупації Поляками Берестейсько-Дорогичинської землї при кінцї XII віку і васальних князївств польських на Руси

Справа ся дуже неясна, і я тому мушу трохи близше коло неї спинити ся. Звістки про сю окупацію ідуть з двох джерел: з згаданого (на с. 367) оповідання про кн. Василька дорогицького у Татїщева (III 247), і з оповідань Кадлубка (Monumenta Poloniae hist. II c. 397 і 421). Татїщев під p. 1181 оповідає про війну Василька Ярополчича князя дорогицького, як він його називає, з Володимиром Володаревичом кн. минським. Володимир минський зайняв був Берестє; за помочию Поляків. Василько вигнав його з Берестя, але «бояв ся тут лишити ся» і посадив у Берестю свого зятя, мазовецького князя, а сам вернув ся назад. Володимир прийшов одначе новим походома, відібрав Берестє й самого Василька з його польськими помічними полками побив на Нурі. Василько потім утїк до свого тестя Лєшка, а той відібрав Дорогичинську волость від Володимира й прогнав його в Берестє «за Буг» (отже Берестє, по гадцї Татїщева принаймнї, не належало до Ярополкової волости). Але що Василько не мав чим заплатити тестеви за його поміч, тож мусїв віддати йому свою волость; по смерти ж Лєшка «Поляки» (Татїщев відріжняє «Мазовшан» і «Поляків») все відібрали від Лєшкових дїтей.