Розділ «IV. Побут і культура»

Нарештї в серединї полудневої й північної арки (говорю все про арки, на котрих опираєть ся середня баня) маємо образки 40 мучеників в медальонах, з грецькими написями, як і при образах св. отцїв олтаря (тільки там цїлі фіґури, а тут медальони). Сї дві серії мозаікових образів середини церкви, як бачимо, відповідають цїлим і медальонним фрескам, що покривають стїни иньших частин церкви.

Порівнюючи сї мозаїчні образи, можна помітити між ними певну ріжницю в манєрі рисунку і в красках. Моізаки банї й горішньої частини абсиди зроблені в яснїйших красках, а в їх композиції більше манєровання; як догадують ся, се тодїшня — щоб так сказати — модерна, модна столична манєра. Образи ж св. отцїв і мучеників визначають ся темнїйшими красками, більшою простотою в рисунку, що завдяки тому подекуди задержав більше з доброї старої традиції, хоч виконаннє сих серій взагалї слабше: їх могли робити майстри провінціональні, або другорядні столичні.

Подібно як і фрески, софійські мозаіки стоять на порозї повного упадку артистичної традиції в візантийській штуцї: визначають ся схематизмом, або манєрністю в розробленню доґматично уставлених форм. Але виконаннє ще стоїть дуже високо, і в кольоратурі ще чимало артизму.

Подібне місце, як кирилівські фрески займають супроти софійських, займає мозаіка Михайлівського монастиря супроти мозаіки софійської: коли в св. Софії ми бачимо чисту грецьку роботу, в кирилівських фресках і в михайлівській мозаіцї маємо ми по всякій правдоподібности уже сьвійське, руське імітованнє грецьких взірців, штуку русько-візантийську. Се й надає останкам, які заховали ся з михайлівських мозаік, дуже важне значіннє в історії нашої штуки.

Головний образ Михайлівського монастиря — евхаристия повторяє в меньших розмірах (бо й церква меньша) образ софійський: Христос при олтарі причащає хлїбом і вином апостолів; є ріжницї тільки в детайлях композиції. Але велика ріжниця в манєрі й технїці; рисунок, краски, виконаннє стоять далеко низше софійських: крайнїй схематизм, брак всякої пропорції в укладї фіґур (голови за-малі, фіґури за-довгі й т. и.), в кольористицї сїрі мертві тони. Евхаристична напись зроблена вже по руськи. Натомість иньші останки мозаік мали написи грецькі: нпр. образи архид. Стефана і муч. Дмитрия (останки їх дуже бідні, та й самий образ евхаристиї не цїлий.

Манєра рисунку й руська напись служать дуже сильними доказами руської роботи михайлівських мозаік. І тут як і в иньших сферах візантийської штуки, пересадженої на руський ґрунт, ми бачимо те саме явище: за пересадженнєм її зараз починаєть ся її імітованнє руськими майстрами, а сї що дальше то більше мусїли модифікувати манєри й традиції візантийські. Се побачимо зараз і в емалєрстві.

Як мозаіка заміняла фарби кольоровими кусничками шкла і заступала малярство в монументальних образах, обчислених на далеку перспективу, так в маленьких образках заступало його емалєрство, заміняючи малярські фарби шкляною емалїєю на золотім тлї. Бувши продуктом незвичайно високої технїки, се Візантийське емалєрство — т. зв. горожена емаль (email cloisonn) мусить уважати ся одною з найцїкавійших сторін візантийської й її галузи — руської культури сих часів, тому звернуло на себе останнїми часами пильну увагу дослїдників. Його прототипом уважають шкляні інкрустації давнього Єгипту, а початків властивої емали шукають в іранських краях — в Персії чи тих краях, що стояли під впливами перської культури; звідти перейшла вона до Візантії, де почавши від VI в. розвиваєть ся незвичайно, припавши до смаку вибагливої роскоші Візантийцїв. Найвищий розцьвіт її падає тут на Х-XI в. З Візантиї переходить вона з одної сторони на Русь, з другої — в Західню Европу, але не удержуєть ся на незвичайній висотї технїки й елєґанції візантийських виробів й вироджуєть ся.

Незвичайна висота технїки, якої вимагали сї образки, і їх дорогоцїнність будуть нам ясні, коли в головних моментах пояснимо спосіб їх виготовлення. Візантийська горожена емаль робить ся на золотї; на золоту бляшку переносять ся лїнїї рисунку, що хоче зробити майстер; по сим контурам він приварює (прильотовує) до бляшки стоячі перегорожі з узенької золотої стяжечки, що будуть границями фарб того рисунку; в закутинки між перегорожами, що мусять бути всї замкнені, аби фарба не помішала ся (звідти й назва — емаль горожена, cloisonné) майстер кладе емальову масу, ріжних кольорів, і дає плитку на огонь; емальова маса, топлячись, заповнює шкляною поволокою ріжних кольорів призначені для того просторони; коли після того відполїруєть ся поверхня образку, золоті лїнїї перегорож стають контурами рисунку, а просторони між ними заповнює шкляна ріжнокольорова емалїя. Незвичайна технїчна трудність сих виробів лежить в тім, що в інтересах рисунку треба пильнувати, аби перегорожі були зроблені з тонкої, одностайної стяжечки; аби вони добре були замкнені, щоб фарби не помішали ся; аби шкляна маса заповняла поля одностайно та аби була так дібрана, щоб топила ся рівномірно — аби не було так, що одна фарба вже перегоріла, нїм друга розтопила ся. Краса такого образку полягає в гарнім рисунку золотих лїнїй, в прозорости й чистотї тонів фарб. На сїм пунктї нїколи не могли дорівняти своїм візантийським первовзорам їх руські імітації; при тім же й сама емальна маса їx гірша, з часом викрушуєть ся або тратить початкову краску — тим і відріжняють руську роботу від візантийської.

В давнїй руській штуцї горожена емаль мала широке росповсюдненнє та уживала ся зарівно для юбілєрської декорації як і для більш артистичних потреб. При тім поруч більш рідких виробів візантийських — спроваджених або вироблених на Руси візантийськими майстрами, стрічаємо ще частїйше руські: сї останнї можуть бути відріжнені не тільки по своїй відмінній, трохи гіршій технїцї, але часом і по більш виразнім вказівкам — нпр. руським написям на образках. Головним гнїздом таких нахідок виступає Київ і він безперечно й був головним огнищем сеї par excellence роскішної, аристократичної штуки; до Київа, очевидно, треба причислити досить богаті нахідки пороських городів (Княжої Гори й Сахнівки). По за тим, в иньших місцях давньої Руси нахідки емали досить рідкі: було кілька нахідок в Чернигові; Рязань визначила ся богатою колєкцією емалїй, припадково знайденою в першій пол. сього столїтя; в західнїх українських землях їх зовсїм не звістно досї.

Як я вже сказав, горожена емаль залюбки уживала ся для дрібних образків. Серед наших українських находок сюда належать: маленький образок Христа з Київа, три панаґії з Київа ж — медальони з образками на випуклій бляшцї, в рамцї філїґрановій, з камінцями, що разом складають т. зв. деісус — образки Ісуса Христа, Божу матїр і Івана Хрестителя; судячи по похибкам в рисунку контурів і слабшій технїцї їх уважають руським продуктом[1306]; подібні ж два медалїони (Христос і якийсь молодий сьвятий) були знайдені в Київі в першій половинї столїтя, але загинули[1307]. Друга колєкція — три образки деісуса, четвертий архангел (другий мусїв бути, але затрачений), знайдено в останнїх лїтах в Сахнівцї, на Поросю[1308]. На Княжій горі (Канїв) знайдено два подібні, але маленькі медальоники, що теж мусїли складати деісус[1309].

До сеї ж іконної емалїї належить київська діадема, що складаєть ся з сїмох емальових образків — деісус по серединї, два архангели й апостоли Петро і Павло з боків; руська робота їх виразно задокументована написею на образку ап. Павла: о апопавьлъс (δ άπόστоλоς Пαύλoς); зрештою і тут є неправильности рисунку, перегорожені подекуди порвані, фарби не добре дібрані, так що й сама технїка, хоч сама по собі дуже висока, зраджує руську роботу[1310]. Подібну, але ще богатшу колєкцію образків дає новознайдений нашийник з Камяного Броду, в півн. Київщинї; маємо тут тіж сїм образків, але з двох сторін іще образки Бориса і Глїба, все з руськими написами, що документують руську роботу — яка зрештою дає себе знати й слабшою технїкою емали, що далеко не дорівнює тонкости й делїкатности самої юбілєрської роботи[1311].

Емальові образки уживали ся також до окрас ікон і церковних оправ. З старої Руси вправдї до нас не дійшло таких ікон, але вони безперечно там були, бо взагалї в візантийській штуцї були люблені і заховали ся з иньших країв (на Кавказї, в Західнїй Европі); часом цїла ікона складала ся з таких емальових образків, саджених на метальовій дошцї, часом вони декорували наоколо більший образ, виконаний иньшим, лекшим способом. Оправи церковних книг — особливо євангелий, з металїчних (срібних) дошок, прикрашених філїґраном, перлами, каміннями і емальовими образками, належали також до найвищих витворів тодїшньої юбілєрської штуки. Між жертвами Володимира Васильковича описують ся кілька таких дорогих церковних книг, де все було дорогоцїнне, все твором «штуки» — письмо, оздоби мінятюрові, оправа. До черниговської катедри дав він «еуангеліє опракосъ[1312] золотомъ писано, а окованно сребромъ съ женчюгомъ, а среди єго Спаса съ финиптомъ» (емальовий); до любомльської церкви євангелиє «окова є все золотомъ и каменіємъ дорогимъ съ женчюгомъ, и деисусъ на немъ скованъ отъ злата, цяты велики съ финиптомъ (емальові образки), чюдно видЂніємъ, а другоє еуангеліє опракосъ же волочено оловитомъ (аксамитом), и цяту возложи на не с финиптом, а на ней святая мученика ГлЂбъ и Борисъ»[1313].

До нас доховало ся, бодай в части, одно таке дорогоцїнне євангелиє, справлене кн. Мстиславом Мономаховичем (тепер в Москві). В серединї воно прикрашене мальованими мінятюрами, має срібну оправу, декоровану емальовими образками (тепер їх дванадцять, але тільки декотрі, старої візантийської роботи, можуть належати до початкової оправи); поле оправи вкрите цїле філїґрановим плетеннєм, серед котрого розміщене дороге каміннє. Невважаючи на свою пізнїйшу реставрацію (XV в.) ся оправа може дати нам деяке понятє про свій первістний вигляд, а записка, уміщена при кінцї євангелия, оповідає нам історію сього твору старої штуки:

«Я раб божий недостойний, худий і грішний списав для памяти, на нашого царя[1314] і для людей про скінченне євангелия, що поручив Мстислав князь худому Наславу, і він возив до Царгороду і зробив «химипеть» (емаль), і божею волею вернув ся з Царгороду, справив все золото й серебро й дороге каміннє, прийшовши до Київа, і скінчило ся все дїло августа 20. Цїну ж сього євангелия оден Бог знає. Я ж худий Наслав багато прийняв труду й печали, але Бог потїшив мене молитвою доброго князя»[1315].

Запись сю треба розуміти мабуть так, що по емальові образи посилано до Царгороду, а потім сама оправа зроблена була в Київі.

Окрім образків емаль уживала ся в юбілєрстві просто для декорації тільки. Такими декораційними емальовими рисунками прикрашені кінцї київської діадеми й цїла друга діадема (з Сахнівки) — на середнїй бляшцї тут уміщена фіґура Олександра на ґріфах[1316], на иньших декораційні арабески. Далї-широке росповсюдненнє мали в сї часи золоті емальовані ковтки в видї круглої калитки, що чепляли ся очевидно до кіс чи шапочки коло вух. Вони взагалї належать до найхарактернїйших предметів і тодїшньої туалєти й технїки, тож варті трошки близшої уваги.

Маємо тут до дїла, безперечно, з окрасою орієнтальною: в перських могилах Ахеменидів знайдено недавно заушницю подібного типу[1317]. Початкове призначеннє її не зовсїм ясно — мабуть призначала ся вона на перфуму: перфумована баволна або инакша маса вкладала ся в сю мошонку, аби розливати звідти свій приємний залах. Ся початкова мета одначе вже затратила ся в наших руських ковтках, що мають мошонку замкнену і стали простими окрасами тільки. Взагалї в наших ковтках маємо тип осібний, вповнї скристалїзований, що остаточно сформував ся на руськім ґрунтї, де, як я вже сказав, мав він велике розповсюдненнє, а в иньших нахідках можемо вказати тільки дальші анальоґії для нього[1318]. Найбільш характеристичний тип сих руських ковтків — се мошонка з золотої бляхи, простої круглої форми, що трохи пригадує золотий годинник, з дужкою вгорі, без всяких иньших окрас окрім гороженої емали: з одного боку-оберненого на зверх, маємо найчастїйше емальових сиринів, себто райських птиць з жіночою головою, з другого, оберненого до голови-арабески; на одній парі маємо натомість жіночі головки, з другого боку — голубів, що стрічають ся на иньших як головний рисунок — на показній сторонї; на иньшій образок Христа, з другого боку — стилїзовану лїлїю. Найбільші мають до 6 цм., найменьші до 3 цм. в діаметрі. По хребту вони мають скобочки, і тут затягав ся разочок перлів. Се оден тип, на другім — рідшім, се перлове намисто заступлене золотими галочками по хребту, а й самі поля ковтка орнаментовані теж золотими ґульками, за те біднїйші емальовими окрасами[1319].

Окрім сих ковтків з емальованими декораційними рисунками знаходжено золоті ланцюхи-зложені з емальованих золотих бляшок, що мають схематичні образки голубів, лїлїй або просто арабески, емальовані ґудзики, кінцї тих низаних з золотих дужок окрас, про котрі я казав вище[1320]; недавно знайшла ся емальова брансолєта[1321]. Емаль на сріблї або на міди майже не стрічаєть ся — се була за-дорога технїка як на такий дешевий матеріал[1322]. На срібних імітаціях золотих ковтків місце емали заступає рисунок чернений оксідірований[1323]. Недавно знайдена пара ковтків золотих теж з ґравірованим і оксідірованим рисунком[1324].

Так з емалею ми увійшли в круг давнього руського юбілєрства, одної з найбогатше заступлених памятками галузей нашої давньої культури. Не на місцї тут буде реґіструвати все богацтво сього рода памяток, тим більше що головнїйші катеґорії їх я вичислив уже вище[1325], говорячи про давне руське убраннє, — тут скажу дещо тільки про найбільш характеристичні для руського юбілєрства сих часів технїчні манєри та про найбільш інтересні мотиви й типи його виробів.

До таких технїчних манєр особливо характеристичних для сих часів, окрім гороженої емали, про котру я вже сказав, що мав сказати, треба зачислити іще філїґран, дрібний перлистий (горошковатий) орнамент, спіраль, різьбу на металю — ґравірованнє й цїзельованнє. Супроти широкого розвою сих декораційних манєр зовсїм на другім плянї стоїть нпр. оксідірованнє (черненнє) металю, або уживаннє дорогого (кольорового) каміння; піднесу, що останнею прикметою — рідкістю дорогого каміння в декорації — тодїшня руська штука нпр. рішучо відріжняєть ся від так званого ґотського або меровінґського стилю, инакше стилю великого руху народів.