Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

Та стромисті убочі — поки прозорчисті

Не відкриються луги — Стирових около

Низьких берегів. З півдня — глянути весело

На Пронських пираміду [791] — і гаї зелені

В зимі завжди. А на схід — наче прирожденне

Поле за для табору — сюди таки й дали

Його потім, а вперед — довго розважали [792].

Містечко Берестечко лежить на лівім, північнім боці горішнього Стиру. Річка Пляшова чи Пляшівка, що трохи нижче (несповна миля) паде до Стиру від полудня, разом з Стиром і другим його допливом — Ситенкою, творять майже замкнений неправильний чотирокутник, з виходом на полудневий вихід — горбкувату, місцями вкриту лісом площину, що становила театр сих битв. Польський табор розложився над Стиром, по другім боці ріки, спиною до місточка. Число війська під сей момент в нім зібраного Богуслав Радивил подає кругло на 80 тис., і сю цифру приймають і воєнні спецпіялісти — приблизно 40 тис. регулярного і 40 тис. шляхетського рушення [793], та приблизно стільки ж ріжної челяди, пахоликів і под. Офіціяльна реляція переказана цареві через Ґаліньского рахує польського війська 155 тисяч, з того 20 тис. “німців найнятих”.

Против польського табора, притикаючи правою стороною до багнистого ложища р. Пляшової, стояло козацьке військо. На захід від нього, на рівнині, спиною до виходу з неї — військо татарське. Як ми бачили, його рахують 80-100 тисяч властивого бойового війська, коло півсотні тисяч молоди й челяди, та ще невеликий корпус турецький, разом до 150 тис.; але се, очевидно, цифри перебільшені, і офіціяльна реляція кладе їх всього 50 тис. Козацьке військо рахують теж на 100 тисяч і більше: в джерелах цифри дуже вагаються відповідно до того, наскільки дораховуються до нього маси повстанців; польська офіціяльна реляція кладе на 200 тис., і так, мовляв, рахували себе самі козаки під Берестечком [794].

Позиція була добре вибрана Поляками і для них сприятлива. Вона давала натуральну охорону їх тилові і лівому крилу, а сорозмірно невеличка рівнина, обмежена згаданими ріками, відповідно велика для польського війська, була затісна для союзників. Вона не давала їм змоги розгортати своїх переважних сил, обходити, окружати польське військо — що як раз було звичайним, улюбленим маневром Татар, і можливо се була одна з причин, які знеохотили хана і мурз до участи в кампанії.

Як козацькі так і польські оповідання говорять про трьохденну битву під Берестечком; польські дневники і листи з обозу, дуже докладні, дають змогу означити сі дні цілком певно: 28, 29 і 30 червня (середа, четвер і пятниця). Але першого дня були тільки гарці передового полку татарського і козацького, без особливого значіння. Поляки вважали вислід сих гарців сприятливим для себе, головно тому, що їх військо витримало сей перший наступ бадьоро і набрало доброго настрою.

Другого дня повелось Полякам гірше. Наступала головна татарська орда, також передові полки козацькі, тим часом як головний табор козацький тільки що переходив через болота Пляшової й розташовувався на нових позиціях. Натиск Татар збив був польську кінноту з поля, і вона насилу відбила сей татарський наступ, понісши болючі утрати не так в числі як у якости вбитих (між ин. поліг каштелян галицький Казановский, стриєчний брат маршалка, староста люблинський Осоліньский братанич канцлєра, і цілий ряд визначних шляхтичів). Болючою шкодою була також утрата прибічної хоругви гетьмана Потоцкого, що ціла впала в руки неприятеля. Але й Татари — як переказували бранці — були неприємно здивовані завзятєм і витрівалістю польського війська в обох битвах, і понісши теж доволі болючі втрати стратили настрій. Хан — як оповідали в польськім таборі — ніби то робив закиди Хмельницькому, що він підвів його своїми легковажними відзивами про польське військо: воно в дійсности далеко більше і солідніше [795].

Не вважаючи на “надтрухлілий” настрій свого війська король настояв, на нічній нараді, щоб другого дня (в пятницю 30 червня н.с.) дати неприятелеві рішучу битву. Оба гетьмани виступали против сього пляну, але король боявся, щоб неприятель, стягнувши всі сили, не взяв польський табор в облогу — що могло б привести військо до повної прострації, і наказав зрана виступити в поле. Се був щасливий для Поляків помисл; козаки ще тільки переправляли й розташовували свій тобор і не були готові розгорнути свої сили.

Коли з ранішніх туманів [796] виступило польське військо в повнім складі, готове до бою, військо козацьке взяло тактику вичікування, а Татари пустилися знову на гарці. Але польське військо гарців не приймало, і тільки польська артілєрія обстрілювала неприятельські ряди. Коли так пройшло з півдня, з польської сторони вже почались ради звести військо і відложити битву до завтра. Але Ярема Вишневецький, що стояв з кіннотою на лівім крилі, випросив у короля дозвіл наступати, і з великим розмахом повів атаку на козацьке військо. Гаряча кавалєрійська атака вінчалась успіхом: розбито лави козацького пішого війська і лінію таборових возів.

Татари мало брали участи. Офіційна польська реляція каже навіть, що хан в тім часі прислав свого парляментера, закликаючи до переговорів: хан мовляв прийшов не для того щоб битись, але щоб помирити козаків з Поляками; але сеї пропозиції не прийнято [797].

Але праве крило польське, що мало наступати на Татар, теж не виявляло охоти до бою і стягалося, аж нарешті польський центр, що ним командував сам король, збив Татар з поля і вони почали тікати, кинувши на місці ханський табор. Конєцпольский кинувся гнати за ними, але король, боячися, щоб ся нічна погоня не розпорошила війська і не підвела під погром, стримав від нагінки, тим більше, що козацьке військо підчас наступу Поляків на Татар привело свій табор до ладу і боєздатности і могло вдарити на Поляків. День таким чином скінчився без особливої шкоди для козаків, але неприємне вражіннє викликала у них поведінка Татар — що вони не виявили енерґії в рішучий мент. поводженнє хана і його мурз вважалося у козаків зрадливим, і ще більше скріпилось се переконаннє, коли Хмельницький з Виговським були затримані ханом, як пустились його спиняти від утечі і відвороту до Криму [798].

Може бути, що вони самі занадто довго затримались в татарськім таборі, силкуючися переломити рішеннє хана і мурз та заохотити їx до повороту до козацького війська, і потім не мали як вернутись. Але ся відсутність гетьмана викликала депресію в козацькім війську, дуже сильно вплинула на катастрофу, що його спіткала, сама набула катастрофічного характеру, і річ очевидна, що для виправдання гетьмана зраду хана і насильне затриманнє ним гетьмана в козацьких кругах підчеркувано — може й більш ніж вони того в дійсности заслуговували. Я навів уже вище початок оповідання про се полк. Савича, як він се представляв, далі подам його докінченнє, а тепер наведу насамперед оповіданнє самого гетьмана і його товариша в сій пригоді Ів. Виговського — на жаль заховані теж тільки в московськім перекладі.

Гетьман так, мовляв, оповідав московському післанцеві Богданову, місяць пізніш, про ханову зраду й утечу (перевожу його запись з третьої особи в першу):

Тепер кримський цар велику неправду зробив наді мною самим. Прийшовши в поміч, помочи не дав, і що присягнув, все то зрадив: мене, вхопивши від козацького обозу вивіз в далекі місця і до війська не пустив назад, невідомо нащо — тримав у себе з тиждень. Явно, що у нього був якийсь злий замисел на мене. А військо, побачивши, що кримський цар зрадив і забрав мене з собою, подумало, що кримський хан, умовившися з королем, пішов руйнувати українські городи, жінок та дітей в полон забирають, і впав великий страх на Запорозьке військо: покинуло воно обоз і побігло на Україну, щоб не дати кримському цареві руйнувати українні городи та забирати в неволю жінок і дітей [799].

Виговський оповідав тому ж Богданову: