— Слава василевсу Володимиру! — чути крики в палаті.
Він піднімає руку. Палата враз затихає. Знадвору струмує денне світло, речі, постаті, все видно виразніше, опукло, скрізь глибшають тіні.
— Добрий день вам, мужі, бояри, воєводи мої, — каже Володимир. — От ми й знову тут...
Збираючись з мислями, що, як блискавиці, пролітають у голові, він на хвилину замовкає й потім продовжує:
— Я покликав вас нині, мужі мої, щоб повісти — наше воїнство з честю взяло город грецький Херсонес, там я прийняв слів Візантії і через них говорив з імператорами Василем і Костянтином, з ними нині укладено ряд навіки. Ми маємо дань, пільги купцям нашим, віднині люди наші можуть вільно жити в гирлі Дніпра, на білих берегах і всюди над Руським морем...
— Добре, дуже добре зробив ти, княже, — залунали в палаті голоси.
— Пам’ятаючи ж, що ромеї завжди порушували ряд з нами, — продовжує Володимир, — я вимагав через слів, щоб імператори їхні говорили з нами, діяли й совершали мир як рівні з рівними, через що зажадав у них такого ж вінця, який вони носять, знаючи, що вони лживі й хитрі, вимагав, аби дали мені в жони сестру свою царівну Анну, як видавали за німецького Оттона чи хозарського кагана, сам говорив це, бачив за собою вас і Русь.
— Достойно говорив ти, княже, з василіками і імператорами, — додав до слів Володимира боярин Воротислав, що їздив з ним разом до Херсонеса, — добре їм сказав, — широко розвівши руки, він ніби обняв усю палату. — Ми — Русь. Нехай імператори пам’ятають, хто ми, не додержать миру — до самого Костянтинового города дійдемо.
— Із жоною — сестрою імператора, — почувся голос ще одного боярина, — добре вчинив — чим ми гірші від німецького імператора чи хозарського кагана... Ні, тільки так мусило й нині буде. Ти, княже, став імператором, будемо тобі вірними слугами.
— Імператори зробили все, як я вимагав, — промовив Володимир, — дали вінець...
— Слава василевсу!.. — заволало кілька бояр.
— ...вони віддали мені в жони царівну Анну, з якою я повінчався в Херсонесі...
— Приймемо твою жону, а нашу царицю достойно, — лунало в палаті.
— ...і ще вирішив я зробити так, як того жадали ви, мужі мої, — охрестити руських людей.
— Добре зробиш, княже, добре!
— Але хреститимуть вас не патріарх константинопольський і не його єпископи та священики; у городі Києві здавна живуть священики, іже прийшли з Болгарії, нині з нами приїхали з Херсонеса Анастас і Іоанн — вони охрестять Русь.
Це справді була перемога бояр і мужів-християн, вони домоглись того, що хотіли, і тепер не могли та й не хотіли ховати свою радість.
— Славен наш князь! — лунали в палаті збуджені голоси, в потоках сяйва нового дня було видно, як бояри цілують воєвод, воєводи — бояр, як чоломкаються мужі старші й нарочиті.
Але не всі думали так одностайно й дружно. У хвилину, коли в палаті затих шум, затихли голоси, десь у кутку пролунало:
— А як бути, княже, з старими богами, требищами і жерцями нашими такожде?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 71. Приємного читання.
TextBook