Володимир, — я мушу вас залишити з мужами моїми. Ось на столі лежать харатії наші — почитайте їх.
Наступного дня вранці князь Володимир ждав василіків у тому ж домі, в палаті. В ній усе було, як і минулого дня, на столі так само лежали харатії, але ніч не пройшла марно — василіки мусили пригадати, що писали колись імператори в рядах своїх, князь Володимир у цю ніч радився з воєводами, боярами, мужами земель і купцями, що скаже василікам.
І він почав:
— Надіюсь, василіки прочитали харатії, знають тепер, що мусили робити імператори?
— Імператори Василь і Костянтин ще тоді, коли ми збирались сюди, сказали, що вони утверждають усі ряди імператорів давніх.
— Ми їх такожде утверждаємо, — сказав князь Володимир, — але після всього того, що сталось, мусимо вже дещо додати до них.
Василіки слухали.
— Зате імператори Василь і Костянтин не додержали ряду, укладеного через василіків позаминулого літа в городі Києві, мусять дати нам дань по двадцять гривень за всіх живих і мертвих воїв, іже були в Абідосі, — живим на прожиття, у мертвих залишились родини, — а городу Києву дві тисячі гривень.
— Ми скажемо імператорам нашим, — забурмотіли василіки й одразу ж виправились: — Ми згодні дати дань за живих і мертвих руських воїв.
— Ця дань буде справедлива, але це ще не все, — повів далі князь Володимир. — Минулого літа нашим воям не тільки не дали дані, а хотіли їх послати в Болгарію. Чому? Ще в Адріанополі, а потім і в Доростолі мій отець Святослав, розмовляючи з Цимісхієм, вимагав, аби імперія залишила й не чіпала землі болгар, яка їй не належить. Я такожде говорив про це василікам у Києві. Чому ж імператор Василь іде й іде в Болгарію?
— Не імперія нині нападає на болгар, — щиро признались василіки, — болгарський коміт Самуїл іде й іде проти Візантії.
Князь Володимир засміявся.
— Коміт Самуїл воює з імператором Василем у горах болгарських, і Фракії, й Македонії — там і вирішуйте свою сваргу. Але легіони імперії стоять нині над Дунаєм. Проти кого націлені їхні списи? Проти болгар? Ні, супроти Русі... Пишіть: Візантія да не неволить сусідні землі свої, да повік не загрожує Русі з-над Дунаю...
— А Корсунська земля? — скипіли василіки. — Князь Володимир не загрожує, а ступив на нашу землю, взяв Херсонес, що скажемо ми імператорам про цей город?
Князь Володимир не квапився з відповіддю.
— Правда, — промовив нарешті він, — Корсунська земля, сиріч Клімати, — то ваша фема, і князі руські писали, що не імуть власті на цій землі, що Клімати не підкоряються їм. Від цього не відступаю, про землю Корсунську пишемо по старому ряду. І Херсонес був вашим городом. Проте давайте поговоримо про город цей пізніше, коли кінчимо весь ряд... Обіцяю — вашого собі не візьму.
Слова про Херсонес збили з толку й дуже стурбували василіків імператорів — чому ж князь Володимир, укладаючи ряд про Клімати, не хоче зараз говорити про Херсонес, невже ж він думає залишити собі цей город?.. Адже Клімати без Херсонеса — тіло без голови!.. Та ні, він сказав — вашого собі не візьму, отже, не візьме й Херсонес.
Втрутились купці:
— І про куплю-продаж скажи їм, княже!
— Правда! — згодився князь Володимир. — Ми говорили з василіками в Києві — не можемо так, як нині, торгувати з Візантією.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 47. Приємного читання.
TextBook