— Тепер тобі вже ніхто не допоможе.
7
Уранці Феофано розбудив незвичайний шум і крик. Вона прокинулась. Десь далеко, а потім все ближче й ближче чулись рівні кроки багатьох ніг, брязкіт. Так, нога в ногу, брязкаючи через один крок у щити, ходили тільки етеріоти. Але чому вони опинились біля Влахернського палацу та ще так рано? Феофано схопилась з ложа і кинулась до вікна.
Крізь слюдяну круглу шибку видно було, як за Перу[21] народжується ранок. Звуки кроків і брязкіт щитів усе дужчали. І ось Феофано побачила на вулиці темний чотирикутник етерії. Вони йшли, зупинились, долетіли людські голоси. Феофано відчинила вікно.
— Вічна пам’ять імператору Іоанну, — долинув у світлицю гучний крик, — нехай живуть божественні імператори Василь і Костянтин!..
Феофано заніміла біля вікна. Серце її нестямно калатало. «Вічна пам’ять імператору Іоанну», — отже, цієї ночі його не стало. «Нехай живуть імператори Василь і Костянтин!» — отже, сини її сіли на трон. Так закінчилося все з Іоанном, так порфірородні онуки Костянтина і сина його Романа воцарились.
Але чому, чому ж мати їх — порфіроносна Феофано — не знає, що сталось цієї ночі у Великому палаці, чому вона довідується про воцаріння нових імператорів, як усі мешканці Константинополя?
Феофано нетерпеливилась. Вона ждала, що от-от, кожної хвилини, до неї з’явиться посланець від проедра Василя, від синів і що вони покличуть її у Великий палац. Адже проедр обіцяв це зробити негайно, тільки помре Іоанн, а Василь і Костянтин — її ж сини.
Вона хотіла зустріти цих посланців як належить, та й, звичайно, їй треба бути готовою, щоб іти до Великого па-лацу. Тому Феофано нашвидку поснідала, одяглась, почепила на шию, груди, руки оздоби, одягла на голову вінець василіси.
А час ішов. У Влахернський палац доходили все нові й нові вісті. Патріарх Антоній на світанні благословив у Софії молодих імператорів, біля Слонових воріт Великого палацу зібралися всі члени синкліту, вони рушили до Золотої палати, проедр Василь звернувся до них із словом.
Чому ж він не кличе її? Що сталось? Феофано повинна бути там, з синами, в Золотій палаті... Ждати далі? Ні, годі. Неспокійна, невгамовна Феофано вирішила зробити так, як робила все життя: не ждати, коли покличуть, а самій іти, силою брати те, що належить їй чи не належить. Вона велить слугам приготувати ноші, разом з дочкою Анною виходить з покоїв, спускається вниз.
Але що це? У Влахерні й на вулиці стоять етеріоти, вони наповнили палац, стоять біля всіх дверей...
Розгублена, розбита Феофано все зрозуміла, але не виказала свого хвилювання, жодним рухом не виявила, як це її вразило, постояла в сінях, повернулась назад у свої покої.
Там, зірвавши з голови, шиї, рук і кинувши на стіл оздоби й вінець, Феофано довго стояла біля розчиненого вікна. У Константинополі вже був день, звідтіля з усіх вулиць летіли крики: «Слава божественним імператорам! Слава Василеві й Костянтину!» — скрізь лунали співи, урочиста музика, удари дзвонів.
Отже, проедр Василь не допустив її до трону.
8
Східна Римська імперія — Візантія, що виникла на зміну Риму, знала в минулому блискучі часи, перші василевси її — Септимій Север, Костянтин, прозваний Великим, і багато імператорів пізніших з’єднали в’єдно потомків древніх римлян і греків, зберегли й примножили науку й культуру Риму й Еллади, довгий час дивували світ своєю силою, приєднували до імперії нові й нові землі в Європі, Азії й навіть Африці, — у світі рабовласників і загарбників, в морі насильства й крові Візантія вистояла, досягла багатства, сили, розквіту, владувала над багатьма й багатьма землями й народами.
Проте ці часи минули, від всемогутньої колись імперії відпадали землі й народи, в самій ній століття за століттям спалахували повстання — зубожіле селянство, ремісники, раби, народ самої Візантії не раз піднімались проти імператорів.
Час, у який василевсами були Роман І и Роман II, Костянтин VII, а потім полководці — коханці Феофано Никифор Фока і Іоанн Цимісхій, і нарешті, сини Феофано Василь і Костянтин, був дуже важкий для Візантії — імперія приймала на себе удар за ударом, сама горіла у вогні повстань.
Проедр Василь, що був найближчою особою й правою рукою імператорів Костянтина, Романа, Никифора і, нарешті, Іоанна, краще, ніж хто інший, розумів, на чому тримається Соломонів трон візантійських імператорів; йому доводилось пожинати те, що ним було посіяно, розв’язувати вузли, які він сам свого часу зав’язав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 25. Приємного читання.
TextBook