Розділ «СИН РАБИНІ»

— Зараз зима і всі шляхи на Русь закриті, але навесні я неодмінно виїду в Київ.

— Ти — справжній рус! — засміявся проедр.

— Руса з мене ніколи не буде, — жартом на жарт відповів патрикій Феодор, — хоч багато русів вважають мене своїм.

— Ти, казали мені, навіть маєтки маєш на Русі?

Феодор Борей посміхнувся.

— Купець, який торгує в чужих землях, мусить молитись своїм і чужим богам.

— Але віруєш ти в єдиного Бога?

— Я вірую тільки в єдиного Бога, і імператори Візантії, й ти, проедре Василю, це знаєте.

— Так, імператори знають і вдячні тобі. Ти зробив велику послугу, вбивши Святослава.

— Я ніколи нікого не вбивав, — суворо промовив патрикій Феодор, — князя Святослава вбив каган Куря.

— За наше золото...

— Так, золото було наше, — згодився Феодор.

— А тобі не страшно там, у городі Києві?

— А чого ж мені боятись? Не один я сиджу в Києві, є там наші купці, і, крім мене, двори їхні є на півночі Русі — в Новгороді. Торгуємо, проедре Василю, і торгуємо непогано. Багата земля Русь, нам є що їм продати, ще більше можемо купити в них.

— А як руси ставляться до наших купців?

— Добре! Руси, проедре, дуже мирні люди і ніколи не обдурять, не скривдять купця. Вони страшні тільки тоді, коли хтось із зброєю вдирається до них... А ми, вибачай мені на слові, вдираємось і вдираємось до них.

— Слухай, патрикію, — проедр схопився з крісла й пройшов кілька разів по палаті, — зараз Візантія не хоче й не має сили вдиратись на Русь. Годі! Я сам бачив військо їхнього князя Ігоря під Константинополем, Святослава — на Дунаї... Дяка Богу, що цей варвар убитий. А нині що робиться на Русі?

— Що саме тебе цікавить, проедре?

— Великий палац київських князів.

Патрикій Феодор посміхнувся.