— Я спав? — запитав імператор.
— Так, ти спав, — відповів проедр.
— Феодору вислали?
— Так, досі вона на Проті.
— А Вард Склір?
— Його легіони вже переправились в Азію, і він сам також залишив Константинополь.
— Як дуже шумить хвиля... Зачини, проедре, двері, вікна... Мене дратує цей шум...
Проедр виконав загад Цимісхія.
— Отепер краще... Тихо... Навіть дуже тихо... Проедре, я хочу, щоб ти привів сюди Феофано...
— Зараз пізня година, завтра вона буде тут.
— Проедре, ти чогось недоговорюєш... І чому ти так дивишся на мене?.. Ти думаєш... ти думаєш, що я вмираю?
— Ти помираєш дуже довго, довше, ніж треба...
— Що?..
Зібравши всі сили, Іоанн Цимісхій вперся руками в ложе й підвівся, він дивився на обличчя проедра, що зараз йому видалося хижим, злим.
— Василю!.. Проедре! Це ти хочеш моєї смерті?
— Так, — пролунав у спочивальні тонкий і безжальний голос проедра-скопця. — Я давно, давно вже хочу твоєї смерті, бо ти — нікчемний імператор, вискочка, бездара, ти образив мене — сина імператора Романа, і я дав тобі отруту біля Олімпу... Але помирав ти надто повільно, довго, і я нині знову дав тобі отруту...
Імператор хотів крикнути, але з горла його вирвався тільки хрип:
— Феофано!
— Мовчи! — голосно промовив проедр. — Ліки, які ти пив усі ці дні і які прислала Феофано, — це і є твоя остання отрута...
— Боги!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 24. Приємного читання.
TextBook