Розділ «СИН РАБИНІ»

— По слову князя Володимира...

— Зараз... Зараз...

Він одсунув два важкі залізні засуви, відчинив двері. Знадвору в теплий терем війнуло нічною прохолодою. На ґанку стояли воєводи Володимирові, а між ними сусід-ку-пець і боярин Воротислав.

«Як же це трапилось? Чому Воротислав уже тут? Чого він стоїть поруч з воєводами?» — думав Блюд.

— Одягайся, Блюде! Кличе князь Володимир.

— Слухай, Воротиславе! — спробував одвести його набік Блюд. — Що трапилось? Чому князь не спить?

— Одягайся, й підемо! Князь жде тебе... — ухилився від розмови Воротислав.

Це вкрай приголомшило Блюда. Чому Воротислав, який був його найближчим другом, не хоче з ним говорити? Зрадив, продав, виказав? Втім, що Воротислав знає?!

— Зараз, зараз! — тільки й знайшов що сказати Блюд.

Він кинувся в терем, одягнувся, підперезався, але не почепив меча, вийшов.

— Я вже зібрався. Ходімо!

Вони пішли двором, завернули до княжого терема. Позаду ввесь час видно було розчинені двері терема Блюда, вогник свічки...

Князь Володимир ждав Блюда в палаті Людяній. Округ нього стояли воєводи, що прийшли з ним у Київ із земель полунощних, але між ними було вже й кілька воєвод Ярополкових, тут були мужі, бояри, тіуни, ємці.

«О горе, горе мені, — подумав Блюд, — за кого страждаю?»

— Чолом тобі, княже... — почав, низько вклоняючись, Блюд.

Князь не відповів на вітання.

— Що ж ти вчинив, воєводо Блюде? — запитав він. — Навіщо так діяв?

Блюд спробував посміхнутись, але обличчя його скував страх — ні щелепи, ні уста не ворушились.

— Не відаю, про що ти мовиш, — з великим зусиллям вимовив нарешті він.

— Не відаєш? — гримнув князь. — Невже забув, що я велів тобі не вбивати, а помирити зі мною брата?