Розділ «Володимир В’ятрович За лаштунками «Волині—43» Невідома польсько-українська війна»

Бункер оборони села Пшебраже

Проте жодних аргументованих підтверджень щодо участі вояків «Довбешки» в акції у Парослі Мотика не подає. Версія спирається на кілька непрямих спогадів та один документ, який викликає більше запитань, аніж дає відповідей. Польський дослідник покликається на свідчення українського повстанця Петра Василенка, який указує, що село Паросля справді було знищене упівцями, але сотнею під командою «Кори», а не «Довбешки», який очолював акцію на Володимирець. З документів УПА—Північ дізнаємося, що «Кора» ― це Мельник Макар, сотня якого справді діяла у Володимирецькому районі, але розпочала діяльність лише в серпні 1943 р. У наведених свідченнях ніде немає точної хронологічної прив’язки, яка дала би змогу зрозуміти, що йдеться саме про лютий 1943 р. Отож, у цьому документі маємо справу з помилкою або щодо місця проведення акції, або щодо учасників. Окрім того, поданої інформації недостатньо, аби точно локалізувати її у часі. З огляду на це, вважати ці свідчення надійним джерелом, напевно, не варто. Тим паче не варто будувати на такому непевному аргументі цілу концепцію про започаткування антипольського фронту УПА.

Український історик Іван Патриляк у рецензії на книгу Мотики також піддав сумніву те, що сотня «Довбешки» після акції на Володимирець намагалася би продовжити активні дії. «Взагалі виглядає доволі сумнівно, щоб сотня Перегійняка, яка вчинила напад на Володимирець, ще попутно палила польські села, ― пише він. ― Справа в тім, що сотня була слабо озброєна і за логікою подій їй потрібно було б якнайдалі відійти від місця нападу, щоб уникнути німецького переслідування та знищення, а не займатися убивством поляків, затримуючись поблизу Володимирця. Місце перебування сотні на момент нападу на неї німецьких сил 22 лютого 1943 р. підтверджує припущення про те, що партизани намагалися заховатися після акції на Володимирець. Висоцьк, біля якого німці наздогнали сотню, розташований на межі Полісся неподалік великих лісових масивів і боліт. Це ідеальна місцевість для того, щоб «відсидітися», перечекати німецьке переслідування. Марш сотні на північний схід від Володимирця до поліських боліт вказує на бажання Перегійняка врятуватися від можливого удару з боку німців. Виявлення будь-якої активності після нападу на Володимирець виглядало самогубством».

Так само як конкретний випадок із Парослею, не знаходить документального підтвердження й ціла конструкція. У рішеннях Третьої конференції немає нічого, що можна було би трактувати як заклик чи пряму вказівку до антипольської акції. Крім того, антипольські виступи на Волині почалися не після переходу української поліції у підпілля у березні 1943 р., а до того. Утеча українських поліцаїв до лісу (між іншим, слід відзначити, що далеко не всі з 5 тисяч, які покинули лави поліції, приєдналися до УПА — частина з них намагалася рятуватися від німецьких репресій самостійно, частина об’єдналася в далекі від будь-якої політики групи, ще дехто навіть приєднався до радянських партизан) вилилася не в масові вбивства польського населення, а в одиничні зведення порахунків із поляками, що залишилися на німецькій службі. «У зв’язку із втечею української поліції до лісів з повною екіпіровкою, ― читаємо в польському документі «Українська справа», ― відразу почались спорадичні випадки вбивств поляків, які працювали на німецькій службі ― адміністраторами маєтків, у лісовій, дорожній службі тощо. Ці вбивства мали характер особистих порахунків і були спричинені бажанням помсти особам, які прислуговували німцям і неодноразово були змушені з огляду на займану посаду виступати всупереч інтересам місцевого населення». Ніде в документі масовість протистояння полякам не пов’язана з переходом у підпілля української поліції.

Документи польського підпілля перші антипольські акції приписують загонам Тараса Боровця ― «Бульби», а не бандерівцям, які взимку 1943 р. лише розгортали відділи: «Групові вбивства поляків почалися на півночі, у Сарненському і Костопільському повітах, де діяв, головним чином, так званий Тарас Бульба, що представлявся головним командиром української народної армії». Схожу інформацію керівництву польського уряду подавав і генерал Ровецький: «У березні цього [23] року Волинь опанувала анархія, розпочата наприкінці лютого діяльністю націоналістичного антисовєтського бандита Бульби Боровця в Сарненському повіті; розширилася на Костопільський, сягнувши кількості 4 тисячі. Звернена була насамперед проти поляків: лісової служби та осадників. Замордованих нараховується 800. /.../ Дня 19—25 березня відбулася втеча зі зброєю до лісу українського Шуцманшафтдінсту і Баншутцу ― разом 6 тисяч». У звіті МВС за травень―червень 1943 р. читаємо: «До масових, однак, [24] виступів дійшло щойно, коли сформувався український повстанський відділ під керівництвом т. зв. Тараса Бульби».

Інформацію польських підпільників підтверджують повідомлення радянських партизанів. Сидір Ковпак у щоденнику за 17 червня писав про терен Рокитнянщини: «За залізницею почалася смуга націоналістів-бульбівців. Німці розпалюють національну ворожнечу. Вже багато польських сіл спалено бульбівцями, а сім’ї вирізані». З подальших записів партизанського командира видно, що він чітко вирізняв «бульбівські» та «бандерівські» відділи. Під датою 24 червня він пише про те, що на подальшому шляху «по селах бульбівці зміняються бандерівцями». Інші документи радянських партизанів також свідчать, що вони знали, які терени Волині якими групами українських націоналістів контролювалися. Імовірно, таку ж інформацію мали й польські підпільники, котрі діяли тут.

Тіла поляків, вбитих у селі Липники

Сам Тарас Боровець не раз спростовував участь його загонів чи, тим паче, ініціювання антипольських акцій. Зокрема, у «Відкритому листі до членів Проводу Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери» від 4 серпня 1943 р. він звинувачував у цьому бандерівців. Проте ці спростування зроблені були вже пост-фактум і могли бути елементом його протистояння з ОУН (б).

Отже, польське підпілля розглядало перші вбивства поляків не як плановану акцію, а власне як анархію за участі вояків «Бульби». Власне характер загонів отамана (відсутність чіткої структури, слабкий командний склад, брак дисципліни), що наближав його радше до аналогічних формацій Центральної та Південної України 1918—1920-х рр., створював підстави для їх оцінки як анархічних. Крім того, на той час відбувалися і стихійні антипольські акції місцевого українського населення. Ситуація на Волині взимку―навесні 1943 р. була вогненебезпечною, і долучення до стихійних виступів проти поляків озброєних «бульбівців» надало їм великого, неконтрольованого розмаху.

---

  УПА стає до війни

---

Інформація ж про перші антипольські виступи бандерівців з’являється у документах УПА у квітні 1943 р.: «11 квітня цього року відділ УПА розбив польську банду, яка напала на українське село Майдан Лепенський та грабила українських селян. По нашій стороні жертв не було. Ворог поніс великі втрати в людях, спалено багато ворожих будинків. Місцеве населення дуже раділо, що УПА обороняє безборонне населення перед польськими бандитами. /.../ 25-го квітня цього року відділ переходив попри польську кольонію Добра, до якого почала стріляти польська банда. Повстанці вирушили в атаку на ворога. Банду розбито і попалено більшу кількість польських будинків. По стороні УПА був один убитий. По стороні ворога 25 убитих. Здобутків не було жодних».

Один із повстанських описів польських антиукраїнських акцій 1943 р. про початок антипольських дій УПА розповідає як про відповідь на провокацію. «Між іншим, ― читаємо тут, ― заслугою польської провокації є злочинний погром німцями кількох українських сіл на Горохівщині (Волинь). А саме 10 квітня цього року дуже рано приїхало до села Княже около 200 німецьких поліцистів і, послугуючись готовими списками, почали мордувати цілі родини, грабувати й палити. Вбито і живцем спалено около 425 українців. Згоріло кругло 60 господарств. В той спосіб знищили ще 5 сел, між іншим Квасів, Охлопів і ін. Коли виявилось, що списки жертв виготовили для німців місцеві зорганізовані поляки, українські партизани Української Повстанчої Армії почали у відповідь по всій Волині самооборонну акцію перед терором німців і поляків. Тому поляки тікають з Волині у Галичину, де знаходять притулок у лігеншафтах».

Цікаву інформацію про антипольські виступи весни 1943 р. подає Василь Левкович, на той момент командир однієї з повстанських сотень. «Довелося і моїм двом чотам враз із вищезгаданою боївкою очищувати від поляків село Пняки, ― читаємо в його мемуарах. ― Фактично ми не старалися їх знищувати, а просто виганяли з села, піднявши стрілянину для постраху. У Пняках, наприклад, не було ні одного вбитого, а всіх вигнано за межі їхнього села. Звичайно вони подавалися на захід за Буг, тобто на корінні польські землі».

Польська самооборона із села Гута Степанська. Літо 1943 р.

Важливо відзначити, що саме на той же час (весна 1943 р.) припадає створення перших польських баз самооборони на Волині, які, втім, проводили не лише захисні, а й наступальні акції. У звіті ОУН з Луччини за травень 1943 р. читаємо про польське населення: «Дальше скупчуються по певних центрах і колоніях, сильно озброюються і окопуються. Варту держать як в день так і ніч. На вхідних дорогах здержують рух і легітимують [25], переводять ревізію прохожих і проїжджаючих. Також роблять випади на українські села, грабують, б’ють».

Тобто відділи УПА долучаються до протистояння, коли воно вже набуває характеру завзятого збройного конфлікту, по суті ― війни. Систематична інформація про антипольські дії УПА з’являється в її документації починаючи з червня 1943 р.

Динаміку розростання конфлікту на Волині навесні―влітку 1943 р. подано в польському підпільному журналі «Nasze Ziemie Wschodnie» за серпень―жовтень того року: «Жахлива хвиля вбивств почалася в Сарненському та Костопільському повітах, в травні захопила Рівненський, Здолбунівський та Кременецький повіти, в червні ― Дубенський і Луцький, в липні ― Горохівський, Володимирський і Ковельський, в кінці серпня і на початку вересня останній повіт Волині ― Любомльський».

Командири загону УПА ім. І. Богуна ВО «Турів»

Усе вказане вище дає підстави провести таку реконструкцію подій. Перші антипольські акції на Волині, які відбулися взимку 1943 р., мали стихійний характер. Одним із провокативних чинників для їхнього початку була інформація про антиукраїнські акції на Холмщині. Крім того, розвідка радянських партизанів навесні 1943 р. доповідала, що «польські націоналісти поширюють чутки серед польського населення про те, що в найближчі дні на теренах колишньої Польщі спалахне загальне повстання, яке почнеться у Львові». Імовірно, і такого роду інформація теж могла спонукати до стихійних антипольських виступів.

На думку польського підпілля, значну роль у розпалюванні конфлікту відіграла радянська сторона. «Безсумнівним видається вплив радянської пропаганди, ― читаємо в документах, ― що посилено штовхає до передчасного повстання національні елементи окупованих країв». Аналітичний огляд польського підпілля з грудня 1943 р. свідчить: «Польська думка схильна визнавати більшовиків підбурювачами та таємними керівниками всіх акцій». Долучення до стихійних, можливо, спровокованих радянськими агентами акцій, озброєних загонів Тараса Боровця додало ще більшої гостроти конфлікту взимку―навесні 1943 р.

Далі відбувся відхід української поліції в підпілля, який суттєво посилив повстанські відділи, створювані під керівництвом ОУН(б), змінив розклад сил, вивівши бандерівців на провідне місце. Заміна поліції на польську, часте залучення її німцями для антиукраїнських пацифікаційних заходів ― ще один елемент ескалації конфлікту. Крім того, навесні 1943 р. на Волині розгортається мережа польських баз самооборони, які виконували не тільки захисну функцію, а й проводили проактивні дії проти українців.

Улітку розпочинаються планові антипольські акції зміцнілих підрозділів УПА, спрямовані передусім проти польських колоній, які вважали опорними пунктами польського та радянського підпілля. При цьому не можна стверджувати, що ОУН(б) опанувала ситуацію: попри те що на той момент вона стала найсильнішою структурою українського руху на Волині, ще протягом кількох місяців паралельно з її відділами існували загони Боровця та інші військові формування (чи просто банди озброє­них злочинців) без жодного політичного забарвлення.

---

Хаос війни

---