ДОДАТОК ДОКУМЕНТИ, МАТЕРІАЛИ

Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

В “Нарисі” затушували боротьбу між прогресивним і реакційним напрямами в літературі, не піддали критиці політичні погляди ліберальної течії в українській літературі (П. Куліш, Б. Грінченко та ін.), вихваляючи буржуазно–націоналістичних письменників початку XX ст. (Олесь), діячів контрреволюційної Центральної ради та Директорії (В. Винниченко, І. Стешенко), принизили роль і значення революційно–демократичної течії в українській літературі (Шевченко, Леся Українка, Франко, Коцюбинський та ін.).

В “Нарисі” не знайшов правильного відображення вплив на українську літературу руху декабристів, діяльності Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, великого пролетарського письменника Горького, ігнорується такий вирішальний фактор у формуванні нової соціалістичної ідеології, як розвиток марксизму в Росії і роль партії більшовиків.

В розділі “Українська радянська література” не показано відображення в літературі боротьби партії і радянського народу за перемогу соціалістичного ладу в нашій країні, не показана роль літератури в формуванні соціалістичного світогляду радянських людей.

В цьому ж розділі не показана боротьба партії більшовиків проти ворогів народу — троцькістів, бухарінців, а також проти українських буржуазних націоналістів — шумськістів, хвильовістів, скрипниківців, які намагалися використати літературу як один із засобів відриву українського народу від великого російського народу і перетворення Радянської України в колонію.

Поява такого шкідливого “Нарису” не зустріла належної відсічі з боку наукових установ і Спілки радянських письменників України.

Президія Спілки радянських письменників України і, зокрема, її голова т. М. Рильський не вжили ніяких заходів, щоб вчасно засудити в пресі, на зборах письменників проникнення чужих радянській літературі тенденцій.

Партійні організації Інституту літератури Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України ліберально, по–примиренському поставились до оцінки перекручень і помилок, допущених в “Нарисі”.

На партійних зборах не було дано належної відсічі авторам — членам партії Кирилюкові, Плісецькому і Шаховському, які не тільки не визнали і не розкритикували допущених перекручень та помилок, навіть захищали в своїх виступах ряд шкідливих тверджень.

Засудити перекручення і помилки, припущені в “Нарисі історії української літератури” Кирилюком, Шаховським, Плісецьким, Масловим, Пільгуком, Ткаченком, які через “Нарис” пропагують буржуазно–націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури.

Доручити управлінню кадрів ЦК КП(б)У, Управлінню пропаганди і агітації ЦК КП(б)У та Президії Академії наук УРСР розробити заходи щодо поліпшення роботи Інституту літератури Академії наук УРСР і зміцнення його кадрами.

Література газета. 1946. 5 верес.

Національні процеси в Україні. — Ч. 2. — С. 406–409.

Із виступу Андрія Малишка на зборах письменників Києва 1956 року

Ми колись знали чорні дні і чорні ночі, коли на Україні господарював Молотов. І були банди, і він мізинцем не ворухнув, щоб боронити наш народ.

А як він ставився до письменників? Ненавидячи український народ, знаючи його благородну історію, він жодного доброго слова не казав. А коли приїхав на Україну під час святкування 300–річчя возз’єднання України з Росією, він казав, що це був великий народ, який перший пішов за Росією. А потім, приїхавши до Москви, казав, що Україна як була, так і залишилась гніздом націоналістів.

Нас, письменників, називають літописцями народу, ми забули, як в 1947 році Каганович кинув на тортури не тільки наш народ, а і всю націю. Україна має 42 млн населення, вона зветься соціалістичною нацією. Революцією, трудами Україна показала перед всім світом, яка вона героїня і трудівниця, а приїхав цей чоловік і хотів стерти її ногами. Не знаючи нашого народу, звичаїв, культури і ролі в революційній історії світу, ця напівграмотна істота хотіла кращі сили українського народу послати в тюрми, на Соловки і стерти ім’я нашого народу на порошок. У нього в розпорядженні не знайшлось стільки вагонів, щоб народ вислати в тюрми, а йому самому треба було сісти в вагон і прокотитися на Соловки (оплески).

Ця нікчемна групочка, як добре говорив мій великий друг Олександр Євдокимович, знайшла ідеологічну базу серед деяких письменницьких елементів, вони їх підтримали, а назавтра на Україні Каганович почав розправу з письменниками, знаючи, що письменники — це українська пісня, українське слово, українська культура і мова, що убити письменників — це значить убити душу народу.

Хай вони самі згадають, що вони робили в 1947 році: вони посадили більшу частину письменників, композиторів, піснярів, знищили їх, знаючи, що народ без своєї мови, без своєї культури, без своєї пісні, без своїх літописців письменників стане глухий. Але у них нічого не вийшло. Навіть проти сліпих, що грали на базарах, організував Каганович процес 24–х. І цих сліпих народних музикантів, лірників, бандурників вивіз кудись.

З перших днів прибуття на Україну почав шукати серед трудящих, серед робітничого класу, серед колгоспників, особливо серед інтелігенції націоналістів. Йому так хотілось знайти, що він готовий був сам сфабрикувати документи, щоб з найчесніших, найталановитіших людей, патріотів Радянської Вітчизни зробити поганих, чорних людей.

Я чув сьогодні виступ Максима Тадейовича, одного з найсвітліших митців нашої літератури. Він не розказав усе, як той самий Каганович, не розібравшись у могутній поезії видатного українського поета Рильського, назвав його петлюрівцем …як він спеціально перекрутив вірш, який написав Максим Тадейович. Він тоді сказав, що Ви написали про Петлюрівську Центральну Раду.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» автора Іванченко Р.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДОДАТОК ДОКУМЕНТИ, МАТЕРІАЛИ“ на сторінці 19. Приємного читання.