Розділ «ДОДАТОК ДОКУМЕНТИ, МАТЕРІАЛИ»

Ярослав Стецько, в. р.

Голова Національних Зборів

Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж; Нью–Йорк; Львів, 1993, — С. 504–505.

З платформи Української Головної Визвольної Ради

Липень 1941 року

1. Український національно–визвольний рух, створення Самостійної Української Держави та боротьба за її закріплення в 1917–1921 рр. поглибили національну свідомість і посилили політичну активність українських народних мас.

Упадок української держави внаслідок чужого завоювання, зумовленого недостатнім внутрішнім об’єднанням українських національних сил, полегшив чужинцям запанувати на Україні. Це панування позначилось небувалим гнітом, масовим пограбуванням українського народу, поверненням його селянства і робітництва у справжнє кріпацтво. З нещадною експлуатацією і винищенням мільйонових мас голодом і терором. Це страшне і криваве лихоліття впродовж 25 років навчило українські народні маси, що ніякий чужий політичний та соціальний устрій не піде їм на користь і що тільки власна національна суверенна держава є єдиною передумовою та запорукою нормального життя і розвитку нації, її культури, матеріального і духовного добробуту народних мас.

2. Сучасна війна між двома тотальними силами, московсько–більшовицьким та німецько–гітлерівським імперіалізмами, ведеться за володіння в першу чергу українських земель, як вихідних позицій до панування у Східній Європі, а навіть у всій Європі. Обидві ці сили — це непримиренні вороги ідеї української державності. Вони стоять на позиціях тотальної колоніальної експлуатації українських земель та їх населення. Вириваючи українському народові всі матеріальні і господарські засоби, вони нещадно винищують провідні національні українські сили, нищать національну культуру і національну свідомість у масах, колонізують край чужим населенням, а українське населення масово вигублюють або вивозять за межі України.

3. Проте ця війна виснажує також наших ворогів і приводить їх до соціального та політичного розкладу. Це створює сприятливі передумови для визвольної боротьби поневолених народів та полегшить їм остаточну перемогу.

4. З уваги на це необхідно:

а) у вирі сучасної тоталітарної війни оборонити український народ та його провідні кадри перед фізичним винищенням;

б) повести його до боротьби за своє визволення і власну суверенну державу.

Для здійснення цих завдань потрібний єдиний всеукраїнський національний фронт, організований на основі об’єднання всіх діючих національних українських сил, які змагають до української суверенної держави, і єдиний керівний центр.

Тому за ініціативою Української Повстанської Армії (УПА), що створилася в процесі збройної боротьби українського народу проти гнобителів і насильства окупантів над мирним українським населенням, зорганізувався із представників усіх українських земель та українських політичних середовищ всеукраїнський провідний центр під назвою: Українська Головна Визвольна Рада (УГВР).

Українська суспільно–політична думка в XX ст.— Мюнхен, 1983. — Т. 3. — С. 99–100.

Організація і чисельний склад УПА

Поділ УПА на групи Захід, Північ і Схід, проведений улітку 1944 року, відповідає історичним відмінностям українських територій — Галичина, Волинь і Радянська Україна (в кордонах 1939 р.), а також географічним особливостям військового характеру цього простору.

Організація військ і навчання переважно здійснюються за німецькою моделлю.

Чисельний склад УПА можна оцінити приблизно:

а) в 80 тисяч — 100 тисяч бойовиків регулярної армії (військове ядро, що пройшло військовий вишкіл);