Розділ «Паталіпутра. Перше в світі суспільство добробуту»

На думку Каутільї, добрий правитель не повинен бути лише здібним керманичем військ — йому належить бути навченим усіх відомих видів мистецтв. Він уміє контролювати себе та протистояти спокусі. Він з ентузіазмом ставить на перший план безпеку та добробут своїх підданих. Добрий правитель забезпечує втілення дхарми його підлеглими, надихаючи їх власним прикладом. Він сумлінно навчається, звертаючись до всіх можливих галузей знань. Добрий правитель стає популярним, тому що піклується про заможність своїх підданих і вершить добрі справи. Такий правитель не зачіпає чужих дружин, не зазіхає на майно інших і практикує вчення ахімси, тобто ненасильство стосовно всіх живих істот.

Добрий правитель також відмовляється від ненависті та розмов поза спиною. Він уникає брехні та вихваляння. Розуміючи всі складнощі справи управління, Каутілья застерігає правителя від роздратування, що може спричинити необдумані вчинки. Він відверто каже, що добрий правитель має уникати товариства людей, що викликають у нього незадоволення. Правителеві личить завжди поважати своїх радників, які попередять його, коли межі доброчесного правління будуть перейдені. Завдання радників твердо й відверто нагадати правителеві про його обов’язки та застерегти його особисто, якщо той припустився помилок.

Згідно з Каутільєю, добрий правитель не роздає цинічних наказів, а вміє співпрацювати й прислухатися до чужих ідей. Він не відкидає нових поглядів, а є натхненником, при цьому залишаючись цілком дисциплінованим. Добрий правитель не порушує своїх обіцянок і висловлює подяку тим, хто йому допомагає. Він благочестивий і сильніший за інших правителів, завдячуючи своїм досвідченим підлеглим. Отже, Каутілья не припускає, що правитель — особа всемогутня, а натомість уважає, що найкмітливішим для нього буде довіряти своїм добрим радникам, прагнути дізнаватися нове та дослухатися до думок інших.

Про останні роки життя Каутільї достеменно нічого не відомо, проте в історії Індії він залишився надзвичайно яскравою та популярною постаттю. У 1992 р. індійське телебачення презентувало 47-серійну історичну драму, присвячену життю та звершенням Каутільї.

Правителі Маур’ї були відкриті до багатьох впливів. За свідченням Мегасфена, Чандрагупта був кмітливим і допитливим. При його дворі панували більш ліберальні настрої, ніж при індуїстському дворі. Коли Чандрагупті виповнилося 42 роки, він зрікся корони і подався в аскети. Він почав сповідувати джайнізм, заповіддю якого було шанобливе ставлення до всього живого — ахімса. Наступні представники династії Маур’їв, найімовірніше, теж віддано слідували настановам Каутільї. Син Чандрагупти Біндусара, якого називали Ajatasatru, або «людина без ворогів», зберіг гарні стосунки не тільки з полководцем Александра Великого Селевком, а й з його сином і наступником Антіохом та іншими правителями елліністичного світу. Подейкують, що якось Біндусара попросив Антіоха відправити йому сушений інжир, солодке вино та софіста, який навчив би його вести дискусії. Біндусара отримав усе, крім філософа. Утім, відомо, що посланці при його дворі були вихідці з різних країн, зокрема з Сирії та Єгипту.

Держава Маур’їв підтримувала постійні контакти з греками. Тут іонійців називали словом іранського походження yona або yonava. Крім Мегасфена, Паталіпутру відвідували також інші грецькі посланці. Маур’ї відряджали своїх дипломатів до дворів Антіоха в Сирії, Птолемея ІІ в Александрії, Магаса в Кирені, Антигона Гоната в Македонії та Александра в Епірі.

Торговельні шляхи сягали ріки Фазіс на Кавказі та Чорного моря. Частина шляхів простягалася через Кандагар та Персеполіс до Сузи у Перській затоці, частина — до Ефеса, Дамаска та Тіра. Один шлях йшов морем до Адена. Торгівля бавовною, вовняними виробами, керамікою, слоновою кісткою, конями, перцем, корицею та іншими прянощами перебувала під пильним контролем «генерального наглядача» — нагараки (nagaraka). Чиновник оцінював якість і ціну товару, беручи до уваги також витрати на транспортування. Торговці, що завозили іноземний крам, отримували податкові пільги, якщо витрати на перевезення були значними. Митний податок становив приблизно п’яту частину від ціни товару. Для жадібності також встановлювали межі. Прибуток було визначено наперед: п’ять відсотків од вартості вітчизняного товару і десять — від іноземного. Надлишок надходив до державної скарбниці. Навмисне підроблення товару та завищення його вартості жорстко каралися.

Нагарака був відповідальним також за безпеку та порядок у місті. Мегасфен розповідає, наскільки ефективно чиновники Паталіпутри опікувалися іноземцями, як їм допомагали, зокрема з житлом, та супроводжували частину шляху під час їхнього виїзду з країни.

Ефективне та централізоване державне управління за часів династії Маур’їв дало первинний поштовх зародженню гільдій ремісників і купців. Коли управління покращувалося, це полегшувало також організацію торгівлі. Діяльність ремісників оформилась як дрібна промисловість. Ті ремісники, які працювали безпосередньо на державу, звільнялися від сплати податків. Податок на товари оформляли лише після того, як службовець ставив на них клеймо та пересвідчувався в їхній якості. Виникла свого роду структура гільдій, за роботу якої відповідали керівники гільдій — джеттаки.

У 300—195 рр. до н. е. Паталіпутра була, імовірно, найбільшим містом у світі. Там проживало приблизно триста тисяч осіб. За розмірами з нею конкурувала лише Александрія у Єгипті.

Забутий правитель

По всій Індії нащадкам залишилася безліч високих мегалітів, вкритих текстами трьома різними мовами. Ще у XIX ст. ніхто не знав, ким вони були встановлені. Коли тексти на кам’яних спорудах почали перекладати, дослідники не знайшли помпезних описів завойовницьких походів чи розкоші двору. Замість цього на них зустрічався напис: «Всі люди — мої діти. Я для них — наче батько. І як кожен батько бажає лише добра та щастя для своїх дітей, я бажаю, аби всі люди були завжди щасливими».

Рідко хто з правителів або політиків настільки відверто висував подібну мету. Звичайно, сучасні політики багато теревенять про заможність і добробут, проте замовчують те, що останні досягаються тільки завдяки наполегливій праці, продуктивності та ефективності виробництва, а також жорсткій конкуренції. Тому тексти на мегалітах виглядають такими втішними та заспокійливими. Ким був той правитель, чий толерантний та ідеалістичний тон приносить крізь тисячоліття свіжі віяння до сучасних безжалісних дебатів щодо цінностей?

Ім’я правителя з’ясували лише в 1915 р. Тоді у штаті Карнатака знайшли мегаліт із підписом правителя на ім’я Ашока, що був сином Біндусари.

Шлях Ашоки до престолу був нелегким, адже він мав понад сто братів. Отже, йому, поза сумнівом, довелося неабияк боротися за владу. Ашока вступив на трон у 269-му або 268 р. до н. е. Спершу його характеризують як жорстокого та безрозсудного. Проте згодом ставлення царя до людей і взагалі до життя змінилося. Оповідається, що Ашока був глибоко шокований битвою проти держави Калінга біля Дхаулі, коли води річки Дайя побагровіли від крові. Загинуло сто тисяч вояків Ашоки. Калінга зазнала ще більших втрат: сто п’ятдесят тисяч воїнів і цивільного населення. Це була одна з найкривавіших битв Індії. Ашока збагнув, що заподіяв занадто багато страждань, і почав прагнути миру. Він більше не вів війн, і в його державі лунав голос не війни, а доброчесності. На четвертому році свого правління 36-річний Ашока прийняв буддизм.

На пагорбі Дхаулі Ашока встановив численні кам’яні колони. Найвідоміша з них та, у тексті з якої він говорить про добробут у світі. Зараз тут встановлено також подаровану японцями білу Ступу Миру.

Після війни з Калінгою Ашока визначив принципи дхарми, або дхамми, до яких він відніс ненасилля, терпиме ставлення до всіх ідей і релігій, людяність і щедрість. Дхамма — це відповідник слова дхарма у мовах-пракритах, яке можна перекласти як «справедливість». За допомогою свого розуміння дхамми Ашока запровадив нову політику, яка передбачала соціальну відповідальність і уважне ставлення людей одне до одного. Згідно з дхаммою, людина має право на власну гідність. Життєві настанови Ашоки почали гравірувати на скелях і кам’яних колонах у всьому царстві. На сьогодні знайдено чотирнадцять таких колон. Найвідоміша з них — Левова капітель, стовп, прикрашений головами левів, що був встановлений за наказом Ашоки поблизу міста Варанасі. Згодом він став символом індійської держави.

Колесо справедливості

Найбільшою та найсміливішою метою Ашоки було змінити закостенілу кастову ієрархію, що мала немислимо велику владу в регулюванні всіх відносин між людьми.

Імперія Маур’їв не була позбавлена рабовласництва, як стверджує Мегасфен, проте становище рабів було значно кращим, ніж у Греції. У Паталіпутрі той, хто погруз у боргах, міг за власним бажанням сплатити їх рабською працею, а після цього купити собі волю. Діти рабів не ставали автоматично рабами. Натомість у тих, хто був поза кастовою системою, становище було гіршим, ніж у рабів.