Орієнталізм

42. Renan, L’Avenir de la science, p. 23. Весь фраґмент тексту читається так: «Pour moi, je ne connais qu’un seul résultat à la science, c’est de résoudre l’enigme, c’est de dire définitivement à l’homme le mot des choses, c’est de l’expliquer à lui-même, c’est de lui donner, au nom de la seule autorité légitime qui est la nature humaine toute entière, le symbole que les religions lui donnaient tout fait et qu’ils ne peut plus accepter». {468}

43. See Madeleine V.-David, Le Débat sur les écritures et l’hiéroglyphe aux XVIIe et XVIIIe siècles et l’application de la notion de déchiffrement aux écritures mortes (Paris: S.E.V.P.E.N., 1965), p. 130.

44. Ренан згадується лише побіжно в Schwab’s La Renaissance orientate, not at all in Foucault’s The Order of Things, і трохи в невигідному світлі в Holger Pederson’s The Discovery of Language: Linguistic Science in the Nineteenth Century, trans. John Webster Spargo (1931; reprint ed., Bloomington: Indiana University Press, 1972). Макс Мюллер у своїх Lectures on the Science of Language (1861-64; reprint ed., New York: Scribner, Armstrong, & Co., 1875) і Ґюстав Деґа у своїй Histoire des orientalistes de l’Europe du XIIe au XIXe siècle, 2 vols. (Paris: Adrien Maisonneuve, 1868-70) взагалі про Ренана не згадують. Праця Джеймса Дарместетера: Essais Orientaux (Paris: A. Levy, 1883) — перше есе в якій («L’Orientalisme en France») присвячене Ренанові, але не згадує про його внесок. У енциклопедичному (й надзвичайно цінному) майже-вахтовому-журналі Жуля Моля подано близько десятка коротких записів про праці Ренана, Mohl Jules. Vingtsept ans d’histoire des études orientales: Rapports faits à la Société asiatique de Paris de 1840 à 1867, 2 vols. (Paris: Reinwald, 1879-80).

45. У працях про раси та про расизм Ренан посідає досить важливе місце. Про нього написано в таких творах: Ernest Seillière, La Philosophie de l’impérialisme, 4 vols. (Paris: Pion, 1903-8); Théophile Simar, Étude critique sur la formation de la doctrine des races au XVIIIe siècle et son expansion au XIXe siècle (Brussels: Hayez, 1922); Erich Voegelin, Rasse und Staat (Tübingen: J. C. B. Mohr, 1933), і тут слід згадати також про нього Die Rassenidee in der Geistesgeschichte van Ray bis Carus (Berlin: Junker und Dunnhaupt, 1933), which, although it does not deal with Renan’s period, is an important complement to Rasse und Staat; Jacques Barzun, Race: A Study in Modern Superstition (New York: Harcourt, Brace & Co., 1937).

46. В «La Renaissance oriental» Шваб присвячує кілька блискучих сторінок музею, паралелізмові між біологією та лінґвістикою, а також Кюв’є, Бальзакові та іншим; див. с. 323 і всюди. Про бібліотеку та її важливість для культури середини дев’ятнадцятого сторіччя див. Foucault, «La Bibliothèque fantastique», which is his preface to Flaubert’s La Tentation de Saint Antoine (Paris: Gallimard, 1971), pp. 7-33. Я вдячний професорові Еуґеніо Донато за те, що він привернув мою увагу до цих речей; див. «Donato Eugenio. A Mere Labyrinth of Letters: Flaubert and the Quest for Fiction», Modern Language Notes 89, no. 6 (December 1974): 885-910.

47. Renan, Histoire générate, pp. 145-6. {469}

48. See L’Avenir de la science, p. 508 and passim.

49. Renan, Histoire générate, p. 214.

50. Ibid., p. 527. Ця ідея простежується назад до проведеного Фрідріхом Шлеґелем розрізнення між органічними та аглютинативними мовами, причому семітська мова належить до цього другого типу. Гумбольдт робить те саме розрізнення, як і більшість орієнталістів після Ренана.

51. Ibid., pp. 531-2.

52. Ibid., p. 515 and passim.

53. See Jean Seznec, Nouvelles Études sur «La Tentation de Saint Antoine» (London: Warburg Institute, 1949), p. 80.

54. See Étienne Geoffroy Saint-Hilaire, Philosophie anatomique: Des monstruosités humaines (Paris: published by the author, 1822). Повний заголовок праці Ісидора Жоффруа Сент-Ілера такий: Histoire générate et particulière des anomalies de l’organisation chez l’homme et les animaux, ouvrage comprenante des recherches sur les caractères, la classification, l’influence physiologique et pathologique, les rapports généraux, les lois et les causes des monstruosités, des variétés et vices de conformation, ou traité de tératologie, 3 vols. (Paris: J.-B. Baillière, 1832-36). Ми знайдемо кілька змістовних сторінок про біологічні ідеї Ґете в Erich Heller, The Disinherited Mind (New York: Meridian Books, 1959), pp. 3-34. Див. також Jacob, The Logic of Life, and Canguilhem, La Connaissance de la vie, pp. 174-84, де подано дуже цікаві відомості про місце Сент-Ілера в розвитку наук про життя.

55. Е. Saint-Hilaire, Philosophic anatomique, pp. xxii-xxiii.

56. Renan, Histoire generate, p. 156.

57. Renan, Oeuvres completes, 1: 621-2 and passim. Див. H. W. Wardman, Ernest Renan: A Critical Biography (London: Athlone Press, 1964), p. 66 and passim, де дається цікавий опис домашнього життя Ренана; хоча навряд чи в кого виникне бажання провести паралель між біографією Ренана і тим, що я назвав би його «чоловічим» світом, розповіді Вордмана дають цікаву інформацію — принаймні для мене.

58. Renan, «Des services rendus au sciences historiques par la philologie», in Oeuvres complètes, 8: 1228, 1232.

59. Ernst Cassirer, The Problem of Knowledge: Philosophy, Science, and History since Hegel, trans. William H. Woglom and Charles W. Hendel (New Haven, Conn.: Yale University Press, 1950), p. 307.

60. Renan, «Réponse au discours de réception de M. de Lesseps (23 avril 1885)», in Oeuvres complètes, 1: 817. Проте цінність уміння бути справжнім сучасником була найліпше висвітлена, з посиланням на Ренана, Сент-Бевом у його статтях, написаних у червні 1862 р. Див. також Donald G. Charlton, {470} Positivist Thought in France During the Second Empire (Oxford: Clarendon Press, 1959), і його Secular Religions in France. Also Richard M. Chadbourne, «Renan and Sainte-Beuve», Remanic Review 44, no. 2 (April 1953): 126-35.

61. Renan, Oeuvres complètes, 8: 156.